на стеля! На горище! Вилізти на грубу, перепиляти дошку, вибратися на горище, з горища по ринві на вулицю, з вулиці. Господи!.. Подрати простині й зробити шворку. Пилку зробити можна з бляхи, найти на дворі, на прогулці… Ніччю один пиляє, другий стежить…
О, ідіот! А він лежить і не знає. Цілком байдужісінько, як купа мокрих ганчірок, важко лежить і не догадується навіть! Ха-ха-ха! Хай лежить!
Як я сміявся! Ох, як я сміявся всю ніч. Тепер він побачить, хто з нас чого вартий, він, що сто літ пролежав би й нічого не побачив, чи я, який…
Я йому нічого вранці не сказав. Тільки поглядав на нього й з серйозним виглядом невпинно реготавсь. А він плямкав собі, сопів носом, потім ходив, сидів, лежав, кашляв.
— Може, Васюк, хочеш сидіти на вікні? Будь ласка, сідай, я потім посиджу.
Він здивовано дивився на мене. А я потуплював очі. Навіщо показувати йому, як блищить моя гордість.
— Я серйозно кажу: сідай, я потім…
— Дякую. Ти сьогодні чогось занадто добрий.
І неймовірно поглядав на мене, а я про себе посміхався: «Жалкий ти!»
— Чи може тобі хочеться ходити по камері? Ну, то ходи, я нічого не маю проти…
Він не зводив з мене пильного, неймовірного погляду і був насторожений.
А я з серйозним виглядом реготав і крадькома поглядав на стелю.
Нарешті, я рішив сказати йому.
Ввечері, підсівши до нього на койку, я тихо й холодно розказав усе. Він слухав мовчки, понуро. О, я бачив, що він буде сперечатись, бо то не він знайшов. І він, справді, вислухавши, почухався й сказав:
