з'їдене, починався голод. Пріч кукурузяного борошна і то в малій кількости инакшого не залишилося. Пекарні зменшили порцію хліба на покупця і продавали самий кукурузяний. Траплялися дні, коли і ніякого хлібу не можна було купити. За те мяса, що правда схудлого, з'явилося на придозвілля і ціна на його зменшилася, бо худоба здихала з голоду і втікачі її випродували та різали. Козаки, щоб хоч чим будь нагодувати коні, рубали по садках гилля, на якому тільки почали розпукуватися бруньки, або гонили коні на гори пастися в поруби, але там трави ще не було, може зрідка зеленів ряст, а то худоба живилася знов таки самими бруньками. Той пастівник не був і безпечний, за блищими узгіррями за яких 2—3 верстви од міста вже по лісах ховалися зелені, забірали коней, забивали як коли і козаків.
Ще за кілька день прийшли з Криму пароплави за військом, та більшість козаків їхати не схотіла (здається туди попервах виїхало тільки 6000 чоловік), тому не боронили їхати і приватним людям. Хоч і Крим був у непевному стані, та рятуватися од большевиків, які ось могли надійти, більше не було куди, вагатися було не можна і ми виїхали до Криму.
