Сторінка:Володимир Свідзінський. Поезії. 1940.pdf/72

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

Ударив дощ, заколихав
Полудня спокій величавий,
З квітучого горошку галяв
Стовпи метеликів підняв.

Де ж ти? Твоєї пісні звук,
Лину́вши, потопила злива.
Дивлюсь: з затуманілих лук
Біжиш задихана, щаслива.

Нема ні неба, ні землі.
Блищать натягнені вервечки.
Ти в легкій сукні, як яєчко,
Між них білієш оддалі.

Добігла — проливень затих.
Тепер, цілуючи, вдихаю
З плечей обризканих твоїх
Тепло і запах неба маю.

 1936