а з нею і політичний авторитет зникнуть наслідком будучої соціяльної революції, себто, що громадські функції втратять свій політичний характер і перетворяться в прості адміністраційні функції, які доглядають соціяльних інтересів“[1]). Зовсім ясне, що се не покривається з наведеними вище власними поглядами Лєніна і Бухаріна, по яким в майбутньому малоби зникнути всяке „підчиненнє людями людини“, всяка власть. Тут очевидне непорозуміннє, коли подається сі останні погляди за погляди Маркса й Енґельса.
Сю помилку поділяють з названими авторами також їх критики з несоціялістичного табору[2]). Робить її й Кельзен в своїй праці про відношеннє соціялізму до держави. Він уважає інтерпретацію Лєніна згідною з ученнєм Маркса. І підносить проти обох, що здійсненне великих завдань соціялістичного суспільства немислиме без сильної примусової орґанізації, без власти, послуху владі та зовнішнього примусу на випадок непослуху. „Як що тисячи думань та бажань одиниць про те, що є доцільним та потрібним для загалу та одиниць не будуть залізною енерґією та неумолимим примусом підданими одному думанню та одній пануючій волі, тоді, по людському міркуванню та по всім дотеперішнім досвідам про людську натуру, мусить захитатися комуністичний господарський плян та побудоване на ньому суспільство“[3]). З сею істиною, яку розуміють Маркс та Енґельс як економісти, попадають вони в конфлікт як політичні провідники[4]).
Зокрема звертається Кельзен проти відомого сформуловання, що в соціялістичному суспільстві на місце правління над особами вступає управа річами, керуваннє продукційними процесами. Кельзен каже, що протиставленнє, яке міститься в сьому реченню та „на якому спирається відкиненнє держави як політичного засобу, є тільки позірним. Бо немає ніякого керування річами, яке не булоб керуваннєм особами, тобто означеннєм одної людської волі другою“[5]). Таким способом, згадане реченнє не малоб ніякого реального змісту, а економічна теорія Маркса та Енґельса не даласяб помирити з їхньою політичною теорією: економична централізація, плянове керуваннє господарським життєм не дасться подумати без влади і то сильної влади.
2. Політичний характер публичної влади. Можна з усякою певністю сказати, що ні Маркс, ні Енґельс не голосили політичного уто-
