мови” і література, яку ся боротьба зродила, оберталася в головному в межах сих питань[1]. При сьому вихідною точкою була концепція „прав людини та горожанина”. Право нації не істнувало поза індивідуальним правом горожанина. Часто обговорювана 19 ст. основного австрійського закона, проголошувала вправді право нації як такої, але в практиці вона була без ніякого значіння, бо нація як правний субєкт не істнувала[2]).
Що се атомістичне розуміннє нації було найтіснійше звязане з політичним відношеннєм сил, сього не треба окремо доказувати. І поправки до його були безпосереднім наслідком політичної боротьби. Життє поставило на місце питаннє про „право мови”, питаннє національної автономії в її двох формах: територіяльної та культурно-персональної автономії. Заведеннє „національних курій” належить до проб рішення національного питання, котрі принціпіяльно ріжняться від усяких законів про права мови. Нація як суспільна індивідуальність находила в них своє юридичне, хоча й неповне та недостаточне, визнаннє. А життє йшло вперед. Його закони сильніщі, чим політично-правні концепції. Сі останні мусіли покоритися силі законів розвою — і один з останніх державно правних актів Австро-Угорщини, маніфест ціс. Карла з 17. жовтня 1918 каже: „Австрія має відповідно до волі її народів стати союзною державою, в якій кождий нарід становить на своїй области поселення власну державну одиницю”[3]). Сей невиконаний вже маніфест, се одно з найбільш може пророчистих „signa sempovis” для початку XX століття: династична, многонаціональна держава покидає сцену історії, а прощає її проголошеннєм майбутьнього державотворчого принціпу самовизначення націй.
Так на шляху політичної практики нація чимраз то виразнійше ставала як індивідуальна цілість „героєм історії”. Війна та революція зробили врешті її право на політичну самостійність пануючим та взагалі визнаним гаслом. Се впливало, розуміється, і на теорію — але навіть приймаючи та обстоюючи видвинені життєм практичні домагання, теорія не все зуміла пірвати з атомістичним розуміннєм нації. Навіть
- ↑ M. P. Lukas, „Territorialitäts- und Personalitätsbegriff im österreich. Nationalitätenrecht” (Jahrbuch d. öff. Rechtes, II. 1908, стор. 333 і слід.). Wyszewiański, „Über die formalrechtliche Behandlung der Nationalitäten in der modernen Gesetzgebung”, 1909.)
- ↑ H. v. Herrenwitt, „Nationalität und Recht, dargestellt nach der österreichischen und ausländischen Gesetzgebung”, 1899. Bernatzik, „Über nationale Matriken”, 1910.
- ↑ „Die Verfassungsgesetze der Republik Deutschösterreich”, herausgegeben von Dr. Hans Kelsen, 1. Teil, Wien 1919, стор. 3.
