вати не тільки як систему, що не видержала іспиту зіткнувшися з дійсністю, але до певної міри „sub specie aeternitatis“. Ся дійсність для якої вона писана ще не заістнувала. Щойно коли ся дійсність настане, коли заістнують необхідні для неї річеві умовини, буде можна говорити про здійсненне „загальної волі“. Щойно тоді можнаб говорити про те, як виглядає теорія Руссо на тлі дійсности, для якої вона подумана.
На тлі инакшої дійсности не тільки концепції Руссо, але й уся формальна демократія стає пародією. Зокрема мусить пропасти там усе значіннє її як принціпу політичної волі. В суспільности, в якій істнують непримиримі противенства інтересів, не можна говорити про здійсненне демократії. Принціп більшости як форма демократії, „релятивно найбільше зближеннє до ідеї волі“[1]), стає в таких умовинах засобом поневолення, пановання одної частини суспільности над другою[2]). Се панованнє — власне момент, який становить характеристичну рису історичної держави і ставить на одній лінії демократію (не ідею, тільки послугуючися демократичними формами державні суспільности) з усіма другими формами держав.
І тут є власне точка в якій стрічається концепція Руссо з ученнєм Маркса та Енґельса про державу.
4. Проблєма „неполітичної влади“ та „загальної“ волі й визволеннє нації. Сказано про Маркса, що він получив „революційну волю з найвимніщою абстракцією, німецьке вишколеннє думки — з француським напрямком духа. Геґеля — з Руссо та Рікардо“[3]). Зовсім певно ученнє Руссо мало чималий вплив на Маркса, на Енґельса, як і на всю німецьку демократію другої четвертини XIX століття. Отсі літературні питання не входять в обсяг нашої теми. Тут іде про сей глибокий обєктивний звязок, який заходить поміж ідеєю „загальної волі“ Руссо та думками, що висказані в „комуністичному маніфесті“, що повторялися опісля на протязі кількадесяти літ в писаннях авторів відносно держави.
Ідеал орґанізації, що має заняти місце теперішньої клясової держави означає „комуністичний маніфест“ як „асоціацію, де вільний розвій кождого є умовою для вільного розвою всіх“[4]). Вже зовнішньо вдаряє тут підкресленнє моменту волі та стремліннє помирити в май-
