та другої політики не є однакові. Але се не зміняє самої засади відношення поміж націями. Також в безклясовому суспільстві нація є, як твір стихії, самостійним центром інтересів і є політичною спільнотою, що бажає самостійности. Безклясовий суспільний лад відбере можливість убрати клясові інтереси в форму національних, але не змінить факту, що нація матиме власні інтереси, а на чолі їх інтерес бути самостійною. Через те, саме зліквідованнє поділу суспільности на кляси не вистарчить для відібрання державі її політичного характеру, не викличе її „замирання“. Для сього мусить ще бути зліквідованим поділ на пануючі та поневолені державою нації[1]). В межах многонаціональної держави можнаб осягнути се тільки тоді, колиб нація найшла в сих межах заспокоєннє свого істотного бажання, а підчинений державній владі обсяг ділання був означений тільки вольною волею всіх націй. Се рівняється на ділі поставленню на місце многонаціональної держави тільки національних держав без огляду на те, під яку юридичну формулу підтягненоб її. Або — обєднані в одній державі нації мусілиб затратити бажаннє самостійности, тобто стати понаднаціональною політичною спільнотою.
Розвій в сьому останньому напрямі, так що не є виключеним, що місце націй займуть якісь ширші спільноти, що врешті все людство стане дійсною спільнотою. Але для розвою в сьому напрямі, власне многонаціональна держава з національним поневоленнєм мусить бути практично не етапом, а сильною перешкодою. Поневоленнє нації закріплює почуттє виключности як в поневоленої, тяк і у пануючої нації. Заспокоєннє національного змагання до самостійности робить неактуальним усі звязані з сим змаганнєм психичні стани та настрої та висуває на перший плян справу поставлення взаємин поміж націями на річевому ґрунті.
Шлях знесення клясового поневолення є основно инший, як шлях ухилення національного гнету.
Шлях до ухилення клясового поневолення йде через етап доведення самого поневолення до його діялєктичних консеквенцій. Инакше мусить відбутися ліквідація національного поневолення. Для неї не можна примінити думки про диктатуру нації над нацією зі зміною ролі поміж пануючою та поневоленою. Істнує також ріжниця щодо значіння, яке має визвольна боротьба проти одного рода гнету для боротьби проти другого. Клясова боротьба загострює національну, оскільки клясовий поділ рівнобіжний з національним. Натомість національна боротьба притуплює розмах клясової. Поневолена кляса поневоленої нації тратить частину боєвої енерґії на свою національну емансіпацію, а її по-
- ↑ Kautsky, „Die Befreiung der Nationen“.
