численних уступів у Шевченка, найшов клясичний вислів у Костоморова „Книгах битія Українського Народу“[1].
В новій формі та з новою силою виявився національний месіянізм в найновіші часи там, де з точки погляду абстрактної льоґіки найменш слідби було його сподіватися: в революційній Росії.
Його поява така характеристична, що треба навести її просто як „шкільний приклад“, в якому стихійність національних почувань, їх глибоке єство проявляється не зважаючи на свідому волю і ставлені нею ціли. Ніколи розумова концепція політичного руху не була так ріжною від його психичного змісту як ідеольоґія принята російською революцією від психольоґії національного месіянізму. Француська велика революція голосила права нації, націю уважала носієм прав, за які боролася (народня суверенність) і героєм революційної боротьби. Російська революція поклала в основу своєї ідеольоґії право трудового люду всього світа і сей люд, всесвітній пролєтаріят, признала своїм героєм. Сей герой російської революції, се льоґічно запереченнє думки про „націю“, як замкнену субєктивну цілість. Льоґічно ідеольоґія всесвітньої соціяльної революції ділить людство не на нації, тільки на борючіся суспільні кляси, з яких кожда, без огляду на національні межі всесвітня одноціла спільнота. Такій концепції відповідавби послідовно тільки психічний прояв клясового, а не національного месіянізму. Колиж сталося инакше, то се доказ непереможної сили стихії. Вона не вяжеться з формальною, розумовою льоґікою. Вона — прояв сил, що ділають „причиново“ по законам гуртової психольоґії. Через се власне національний месіянізм російської революції особливо інтересний і заслуговує на те, щоби приглянутися йому блище.
Проґрамово своїми політичними кличами революційна Росія пірвала всі звязки з минулим; одним із перших її вчинків було відреченнє від почувань старої, „національної“ Росії, з усіма її побажаннями та стремліннями. „Товарищъ, винтовку держи, не трусь! Пальнемъ-ка пулей въ Святую Русь“[2] — було домінуючим тоном революції. А стихійно, шляхом нестримного біольоґічного процесу, стара російська національна спільнота не то що не роспалася під ударами революції, але безперечно скріпилася, поглибила свою самосвідомість та розвинула нечувано свою життєву енерґію. Революційний месіянізм, яким надихані твори найвизначнійших поетів російської революції, — а власне поезія
- ↑ Надруковані в журн. „Наше минуле“, 1918 та окремою книжкою в „Новітній бібліотеці“, 1921.
- ↑ Александръ Блокъ, поема „Двѣнадцать“, стор. 57, в вид. „Скиѳы“, 1920.
