Ч. 1.
Відень, в Червні 1919.
Далеко, на чужині в дні „печали і скорби“, в „дні розсіяння" починаємо ми свою нелегку роботу.
Колись жидівські вигнанці на ріках Вавилонських сиділи і плакали. Нам не до плачу й не до сидіння. Треба робити. Бо „праця єдина з неволі нас вирве“…
Багато української інтеліґенції розвіялося майже по цілому культурному світові. Одні по добрій волі, другі по неволі живуть тут і там, копаються в роботі і, як бджоли з квіток, збірають людський досвід до власного вулика. Прийде час визволення. Здіймуться бджоли і веселими роями полетять в рідну пасіку.
Петро Великий, будуючи власну велитенську державу, зробив розумне діло: розігнав молоду інтеліґенцію по цілій Европі. Ми б до цього не додумалися, якби не большевицька завірюха. З ріжними місіями та комісіями, з ріжними дорученнями та препорученнями вештаються зараз з кутка в куток европейського світу і вчаться, як будувати власну державний дім, молоді українські інтеліґенти.
Наше скромне завдання — звязати живим рідним словом до купи всїх тих „біженців“, скупчити їх під одним українським прапором, дати їм змогу висловити свої вражіння, свої спостереження, свої думки.
На далекій чужині, в непривітних пустках ізоляційних лагерів мучаться наші брати — полонені вояки. Шлемо їм братерський привіт, бажаємо їм як найскорше визволитися з тяжкої неволі для праці на рідній ниві. І радо відчиняємо їм сторінки нашого тижневика для їх наболілих дум.
Всіх дужих сил живого слова і вільної думки, всіх наших заходів вживатимемо, щоб полекшити їх долю, прискорити їх визволення, і благаємо їх не соромитися невмінням, а писати нам все про себе, що в ніх на душі накипіло за довгого полону. Всі їх звістки в можливо короткій формі будуть надруковані і в нашому тижневику полинуть на Вкраїну.
Европейська преса, европейська біржа, европейські політичні круги з захопленням слідкують за тітаничною боротьбою, яку провадить на скілька фронтів майже безбройний народ український.
В вік радіо і танків здавалося чудес не може бути: Лазарі не воскресають. Але український нарід не тільки воскрес, а й, здається, поховає тих, хто недавно ще готував „осикові коли" для його домовини.
