Українців. Не перебіраючи в средствах, голоситься світу, що Директорія та її армія подалися в большевицький табор, що большевики перейшли гряниці Галичини і д. і тому Галлєрівська армія сповнаяє вложений на неї обовязок. Що тичиться знов уряду Західної Української Республіки та її армії, то це авантура піддержувана Німцями та Австрійцями на німецькі гроші, при підмозі німецьких та австрійських офіцирів і т. п. Галицькі Українці, весь час до війни і підчас війни, піддержували австрійський уряд, вели всякі протиантантські інтриґи і тому антанта мусить їх вважати за своїх ворогів. Заняття Східної Галичини Поляками, які є одним із членів антантського союзу, вповні оправдане.
Як бачимо гра поведена тонко і через це, що антантські кола цілковито не розуміють ситуації на Україні і не стараються безсторонно вглянути у ці події, вона ту і там може мати успіх.
Героїчна пятимісячна боротьба України з большевицькою навалою всеж таки, мимо побожних божань Поляків, знайде свій відгук подиву в історії і вона своє слово скаже. Такої ґіґантської боротьби, при таких ненормальних умовах, не вів ще в обороні своїх прав ніхто. Цього закрити не можна, а що більше історія скаже своє слово і про тих, які усіма силами перешкажали цьому. Що до закидів про австрофільство чи ґерманофільство Українців, „німецьку інтриґу“ і т. п., то ми постараємося Полякам пригадати дещо такого, на що вони скромно спустили тепер заслону.
Що австрійські Поляки весь час були підпорою кожного австрійського правительства, це факт відомий і його замовчати не можна. Формула „Przy Tobie Panie stoimy i stać chcemy“, яка появилася в відомому адресі польських послів до цісаря Франца Йосифа року 1867, повторювана була нераз, а навіть вже підчас війни, в травні 1917. року висловив її п. Лєон Білінський в імені чолобитної делєґації польського народу перед Карлом І., який тоді перебував в Кракові. У цій депутації, за винятком польських с. д., не бракувало ні однієї польської партії. Був тут і Яворський і Кендзьор і Длуґош і инші сьогоднішні „антантофіли“.
В кілька тижнів пізніще, коли на порядку дневному австрійського парляменту була справа військових кредитів та воєнної позички, вибухла против міністерства Клям-Мартінща велика опозіція, в якій не бракувало ні Українців, ні Чехів, ні полудневих Славян. Австрійське правительство опинилося в скрутному становищі. А тоді коло польське вратувало ситуацію і своїми голосами ухвалило кредити на війну против тієї самої антанти, яка тепер повинна їм заплатити за це коштом українського народу.
Ще до вибуху війни та в початку її почали формуватися в Австрії, під знаком польського „Naczelnego Narodowego komitetu“ польські лєгіони до боротьби против антанти. На чолі західнього лєґіону станув
тоді теперішний президент польської республики Пілсудський. Про його пляни пише Андрій Морачевський у своїй брошурі п. з. „Zarys sprawy polskiej w obecnej wojnie“, виданій в Льозанні р. 1915 таке:
