Українців, а раз стоїть в душах, стоїтьтвердо і непохитно.
Історична доля поділила український народ на дві частині: західню і східню і то як раз по лінії російсько-нїмецько-австрійського фронту. Коли на Наддніпрянській Україні міг цілком свобідно розвиваться ґрандіозний масовий, революційний рух, Галичина, Холмщина, Підляшша і частина Волині стогнала під чоботом пруського мілітаризму. В окупованих частинах і в Галичині не могли відбуватись військові, селянські й робітничі з’їзди, маси не могли орґанізуватись і проходити шляхом орґанізації політичну і соціяльну науку. Коли врешті зусиллями Антанти вдалось зломити пруську мілітарну силу, західньо-українські землі опинилися відразу на свободі. Вони відразу все дістали без боротьби. Що більше Західню Українську Народню Республику декретував уступаючий австрійський імператор. На Наддніпрянщині державність виборювалась, будувалась, що правда дуже скоро, революційним шляхом, на Наддністрянщині українську державність декретовано з гори.
Звичайно, що галицькі провідники, не маючи під час окупації змоги орґанізувати маси, не могли змінити своєї старої довоєнної психольоґії. Основним почуванням Галичанина являється цілком оправдана ненависть до Поляків. Одначе це почування — неґативне. Ненавидіти Поляків — не значить ще любити рідну країну. Сліпа ненависть виключає навіть позитивне почування любові, і коли ворогові удається затріюмфувати, хоч би й тимчасово, то вся воля і вся думка іде в тім напрямі, щоби навіть із шкодою для себе пошкодити ворогові. Позитивна любов до рідної країни не позволяє ніколи зневірюватись невдачами і труднощами. Хто не тільки ненавидить ворога, але й любить рідний край і вірить в дужі сили рідного народа, той дивиться на світ тверезо і ясно. Він знає, що приятелів в Москалях і Поляках український народ не має, і тут приходиться тверезо розсудити, хто більший ворог: чи Поляки, чи Москалі. Що до інтензивности ненависти до України, то оба вороги собі рівні. Однаково ненавидять нас Поляки і Москалі. Одначе польський ворог числом від нас менший, а московський більший. Польському малому народові не вдасться з’їсти цілої Україні, бо на це заслабі його сили. Московський народ, числом в двоє від нас більший, є для нас найбільшою небезпекою, бо він на стільки сильний, що може нас поневолити. Отже шукати в ньому союзника на те тільки, щоби досолити Полякам, є, висловлюючись мягко, політичним нерозумом.
На жаль одначе, ми бачимо, що частина галицьких політиків, які тепер опинились на Наддніпрянщині, зачинає вести русофільську лінію і навязує навіть зносини з Денікіним. Щоби рятувати частину української землі від, ми твердо віримо в це, тимчасової окупації, ці політики гублять цілість, гублять всі від разу здобутки української революції.
