Перейти до вмісту

Сторінка:Воля. – 1919. – Т. 3. Ч. 1-4.pdf/111

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вів. Гамсун не шукає „цікавих“ мотивів або мотивів гідного змісту з історичною стафажею, яких шукали романтики XVIII. стол. Гамсунові само життя подає у своїй ріжноманітности і у свому богацтві теплі та свіжі мотиви. І так живчиком його творчости стає власне особисте переживання дійсности, світа та окруження, а не літературний матеріал або суха літературна конструкція чи оживлення історичної минувшини. „Тож Гамсун є реалістом“ — перебив мені мій нервовий слухач ... в чім же полягає його романтизм ?

„Як раз у способі, як він віддає свої переживання" — почав я дальше — Гамсун не описує обєктивно епічно-оповідаючим тоном події — він віддає лише рефлексії подій на „я“ його героїв, і цілий світ і ціле окруження є власне субєктивним переживанням його героїв — котрих він не аналізує психольогічно, як це робив Ібсен, тільки оставляє їм вповні їх природно-динамічний розвій. Це не суть конструовані схеми — а як-раз люде повні життьового імпульзу, подібні до тих, які драматично проектував Шекспір.

І сей життьовий імпульз, котрий перемінюється в бючу vitа асtіvа його героїв в ряді його романів: „Голод,“ „Пан,“ „Містерії“ „Під осінніми звіздами,“ Послідня утіха“ „Діти часу“ прибирає все иншу стать, инший вид, він розвиваєтьсяі переходить еволюцію разом з внутрішним обрієм самого поета. Пригляньмося до його героїв, котрі є в дійсности лише метаморфозою одного і того самого прототипа. Найяснійше зарисовані є четар Глян в „Пані“ і ексцентрична постать Наґеля в „Містеріях“. Згадані герої визначаються передовсім тим, що вони є асоціяльними явищами особливо в значінню товарискім, причім характери їх незвичайно чутливі, некористолюбиві, і слабим та приниженим вони все спішать з помочію і то з нараженням власних інтересів. І тим вони вихоплюються з під конвенції нинішнього товариства, з котрим попадають в неминучий конфлікт. Їх ніжні, повні чутливих афектів душі відзначаються притім дивною гордістю, котра примушує їх окружати тайною свої добрі вчинки. Шляхотність почування у Наґеля спонукує його видумувати всякі брехні на себе самого, щоби лише не вийшли на яв його добродійства, якими обсипує прибитого фізично і психічно блазня Мінутту. І таких примірів далося-б навести безліч. Цим ексцентричним людям — брак часто позитивної ціли. А коли мають яку, як укохану жінку, чи побільшення майна, або улаштовання господарства — то звичайно вони не осягають її — а в їх душах грають глибоко-відчуті — не змальовані, а радше подихом натхнені туги . . .

Сілюети Гамсуноих героїв — облиті дивною атмосферою. Нераз стоїмо під вражінням, що межи небом і землею, котру так грандіозно випаровує поет-лірик, гине та мала людина з своїм марним життьовим чуттям. Це — nаturа nаturаns в повнім слова того значінню. Рідко малюються такими ніжними чертами і в кільких почерках пера, як змальованний у Гамсуна схід сонця, („Пан“, „Діти нашої землі)“, чар лісу — в котрого описі пробивається глубокий,