котрі що до ступіня свойого культурного розвою що до своєї чисельности, є дуже неоднородні. На східньо-европейській арені все-ж таки першу ролю грає три великих славянських націй: московська, українська і польська. Сотня других націй і племен, розсіяних на далеких просторах бувшої Росії, мають тільки другорядне значіння І ці три нації виступили до боротьби за свої національно-державні ідеали. Московська і польська нація одначе, висвободжена з під царського гніту, вступила в нову історію, як обтяжена історичним наслідством: перша — з імперіалістичним тестаментом Петра Великого, друга — з ідеєю ніколи не зреалізованої Польщі „від моря до моря.“ Обі ці ідеї, „єдиної і неділимої“, як також Ягайлонії, виключають саму ідею самовизначення народів і тому вони мають в собі елементи реакції, контрреволюції. Одинокою великою східньо-европейською нацією, яка без застережень і без зайвого крутійства, яке дається зауважити у большевиків, станула з самого початку на прінціпі самовизначення народів і почала це самовизначення переводити революційним шляхом, являється українська нація. Тому не диво, що революційним центром сходу Европи став від трьох років не Петербург, не Москва і не Варшава, але Київ. На Київ почали орієнтуватись усі меньші народи, котрим приходилося терпіти від московського і польського імперіалізму. Це прекрасно зрозуміли представники і оборонці імперіялістичних ідей: „єдиної і неділимої" і Ягайлонії, і вони всі свої сили звернули на те, щоби зліквідувати українське питання, бо вони прекрасно знають, що раз удасться їм спільними силами поневолити Україну, то поневолення других меньших націй таких, як Литовці, Білорусини, Естонці, Латиші, Татари, Азербайджанці, Грузини, Вірмені і кавказькі малі верховенські племена, піде дуже гладко.
Україна одначе, яка опинилась в тисках цих двох імперіялістичних, на наш погляд, перестарілих і тому утопійних ідей, вже третій рік бореться з подивугідною енерґією за своє самовизначення і високо підносить стяг інтернаціональної справедливости і правдивого демократизму. І це починають по трохи розуміти всесвітні демократичні і особливо соціалістичні кола, симпатії котрих звертаються в бік України й Українців, як про це свідчать останні голоси європейської преси, а також конференції соціалістів. Тепер всесвітній пролетаріат займається справою відбудови дужого , Інтернаціоналу, в нутрі пролетарських мас іде процес внутрішньої орґанізації і, кінець кінцем, скрізь в культурних країнах захоплять владу в свої руки представники інтернаціонального пролетаріату. В осені ц. р. мають відбутись вибори до анґлійського і французького парламенту на підставі нових виборчих законів. Вже тепер, при часткових виборах в Анґліі, в найбільш реакційнім виборчім окрузі, котрий досі давав до анґлійського парламенту тільки консерватистів, вийшов провідник анґлійського робітництва Гендерсон, і це показує, під якими кличами відбуватись будуть загатьні вибори. Анґлійські робітничі орґанізації на своїй конференції в Ґлєзґо винесли ряд дуже радикальних резолюцій і пірвали зносини з колами ліберальної буржуазії, з котрими давніще входили в виборчі коаліції. Те саме бачимо також у Франції. На останній конференції соціалістів в Ліоні постановлено також не входити в бльок з радикально-буржуазною партією і виступати при виборах самостійно. Так анґлійські, як французькі вибори дадуть безперечно соціалістичну парламентарну більшість, котра повалить буржуазні кабінети Клємансо і Лойд-Джорджа, прийде до сконструовання соціалістичних кабінетів, і тільки вони зможуть вирішити ряд замотаних світових проблем, між иншими також проблему європейського Сходу. Тільки вони, ці соція
