між соціялістами і буржуазією. Річ в тім, що народи, котрі тепер створили східньо-европейські республіки, — це народи наскрізь демократичні, бо вони стратили на протязі історії свої вищі кляси на користь Німців, Поляків, Москалів і Турків. І тому, щоби визволитись від зденаціоналізованої або чужоплемінної буржуазії, ті народи мусять з природи річи вести ліву політику, і тому на їх чолі стоять чисто соціялістичні, а не коаліційні уряди. Ці уряди звичайно не можуть вести антантофільської політики quаnd mеmе в стилю Чехів, Поляків, південних Словян і Румунів. Вони не можуть симпатизувати з антантськими урядами, але цілу свою надію вони покладають на антантські і неантантські народи, — на інтернаціонал. Всі ці східньо-европейські республіки, визнані інтернаціональною соціялістичною конференцією в Люцерні, ідуть із собою дружно в закордонній політиці. Дипльоматичні представники цих республік вислала спільну ноту протесту на адресу голови Мирової Конференції в Парижі з приводу визнання Колчака. Соціялістичні представники тих республік виговорили на спільній конференції, що відбулась в Парижі 17. липня ц. р., спільну деклярацію, яку подаємо на иншому місці і яка свідчить про те, що вже твориться велитенський союз народів Східньої Европи, який має на меті — боронити національну незалежність і суверенність кожної республіки з осібна.
Варто тепер застановитись над питанням, чи цей союз східньоевропейських республік є тільки хвилевим і тимчасовим, як спільний фронт проти спільних ворогів, чи може ця формація є чимсь дуже трівким. Досить глянути на мапу Східньої Европи і проаналізувати з комунікаційного боку балтійсько-кавказько-каспійсько-чорноморський міст європейського суходолу, щоби переконатися, що всі республіки, які на нім повстали, орґанічно із собою звязані. Теріторія цих республік показує деякі анальоґії з Північно-Американськими Штатами. Так само як в Америці територія звязана водяною сіткою канадійських озер з річками Святого Лаврентія і Місісіпі, так само вяжуть і з’єдинюють цей суходільний міст в одну комунікаційну сітку
річки Німан, Двина і Дніпро, які вже в зарані історії східно-європейських народів були „варяжським шляхом“. Знаходимо також анальоґії, що до розміщення природних багацтв. На окраїнах східньо-европейського союза республік — ліси і гори з мінеральними багацтвами, — в центрі (на Україні) плодючі прерії-степи — шпихлір цілого союзу республік. Вже за царського режіму Латвія, Литва, Біла-Русь, Естонія, Грузія, Азербайджан і навіть Вірменія поповнювали свій хлібній дефіцит українським хлібом і цукром, а також українським залізом і вуглем. Україна знову брала з північного-заходу дерево і з південного сходу мінеральні води і вироби нафтяної промисловости. Можна сказати, що всі ті республіки економічно себе доповняють, і тому в майбутності народи, з’орґанізовані тепер в цих республіках, будуть стреміти до що раз тіснішої політичної злуки, розуміється з захованням політичних і культурних ґарантій для кожної республіки з окрема.
