але вже випробованого Римлянами методу т о р г о в е л ь н и х д о г о в о р і в і с о ю з і в. Приєднуючи до себе все нові і нові землі, Анґличане рівночасно проводять к р а й н ю д е р ж а в н у д е ц е н т р а л і з а ц і ю, установляючи там місцеві уряди з дуже обширними компетенціями і полишаючи собі в тих приєднаних до „І m p е r і u m В r і t а n n і с u m“ краях тільки торговельні вигоди.
Творча праця Анґличан налічує несповна двісті років. І ми бачимо, що їх становище і вплив в світі не тільки не зменшується, але що раз то більше кріпне. Секрет англійської сили полягає в тім, що вони відразу пійшли на шлях с о ю з і в, на шлях ф е д е р а ц і ї і к о н ф е д е р а ц і ї, а не на шлях державного централізму. Показується, що Анґличане є найкращими учениками історії, бо вони побачили з історичного досвіду, що універсальна держава, склеєна тільки зброєю і управлювана централістично, може протриматись що найвище д в і с т і р о к і в, після чого вона з а н е п а д а є і р о з к л а д а є т ь с я: у н і в е р с а л ь н а держава одначе, збудована на прінціпі як найдальше посуненої децентралізації, на прінціпі союзу держав, є будівлею дуже трівкою.
Конкурентом Анґличан в універсально-державнім будівництві був за останні 200 років м о с к о в с ь к и й н а р о д, починаючи з Петра В е л и к о г о. Одначе цей народ уживав примітивного методу Асирійців, Персів, Гунів, Арабів і Турків, методу, якого вживають всі н а р о д и п а с т у ш і, удосконаливши його тільки відповідно до часу. І ось показується, що московському народові удалося об’єднати під свою владу майже одну шосту частину земського суходолу, одначе їм невдалося укріпити свойого панування, і велика централістична держава мусіла розлетітися. І тепер навіть годі подумати, щоби її знову можна було склеїти. „Є д и н а і н е д і л и м а" є тепер вже утопією, так само утопією, як реставрація імперії Карла Великого або „святої римської імперії німецького народу."
Це повинні зрозуміти хоч-би ті з наших „парламентарних" політиків, котрі останніми часами в одній віденсько-українській Газеті почали залицятися, як кажуть, під впливом галицької частини парижської делегації, — до К о л ч а к і в, Д е н і к і н і в, С а з о н о в и х і другого чорносотенного і реакційного вороння. Ці політики настрашилися польської конфедератки і з цего приводу звернулись за допомогою до московського армяка, так як би цей армяк і панслявістичні лапті тепер могли знайти кредит на ринку новітніх державно-політичних ідей. Вони-ж таки, ці політики, ширять серед нашого громадянства чутки, неначе-б то українська державна ідея суперечила інтересам британської імперії.
Тільки незнання англійських політичних методів може навести на таку думку. Анґлія розбила свойого конкурента до універсалізму Еспанію, потім Францію під Наполеоном, потім Німеччину, котра хотіла заняти провідну ролю в світі. Не вже можна подумати, щоби та сама Англія на свою голову хотіла відбудовувати конкурентку до
