найбільших хитань пролетаріату, мимо найбільших агітацій, український пролетаріат не дав пірватися ніяким филям, а пішов своєю наміченою дорогою. Тут збираються справді люде, в яких ціль ясна: національна і соціальна воля українського народу.
При товаристві заснувався драматичний гурток, який приготовляє на найблищий час вистави, як також зорганізовано хор, а члени товариства користають обильно з гарної бібліотеки.
По розпаді австрійської держави вертали з італійського фронту українські частини, де їх на Збірній Станиці формовано в боєві відділи і відсилано до краю. Переломовий момент переживала Збірна Станиця так, як і всі Українці, в червні і липні, в місяцях найбільшого пригноблення. Скрізь видно було нездарність команданта, всякі наємники правої чи лівої сотні агітували між козаками. Через цей тяжкий час до вертаючих з неволі ніхто з інтелігенції не заглядав, не заглядали і старшини, які, діставши жалування, пересиджували в місті по каварнях. До діла щойно взялися кількох придніпрянських старшин, які на короткий час перед тим утікли з Румунії. Вони пішли поміж козаків, зорганізували їх, а коли полк. Бахмач переняв команду цілого табору, настали кращі відносини. Заходом гуртка людей: полк. Бахмача, артиста Карпенка, сотника Гріненка та Сердюка з'орГанізовано драматичний просвітний кружок та хор. Що суботи відбуваються представлення та співи. Просвітний кружок під проводом сотн. Гріненка проявляє живу та дуже корисну діяльність: дає лекції для козаків по ріжним галузям знання, головно по агрономії, та впроваджує козаків по музеях.
Останніми часами вертають старшини з італійського полону. Вертаючи з неволі, думали, що тут вже нема кордонів, що кипить спільна праця: яке ж здивування обгортає їх, коли бачуть, що тут не одна, але аж дві Українські Народні Республіки.
Інтелігенція тут від народу відірвалась, і між нею а масами велика пропасть, та ще й ту пропасть поглубшається. Пропасть ся так велика, що навіть ті партійні мужі, які опіралися на партіях пролетаріату, завдяки яких одержали портфелі, її не зуміли, чи може не схотіли оминути.
Молодіж, повна енергії та охоча до праці, властиво є сей „sріrіtus mоvens“, який розрухує широкі маси і між ними працює. Одна наша академічна віденська молодіж неначе в лєтарґу, ні в свойому товаристві, ні в класових організаціях не бере ніякої участи. Участь в свойому товаристві ограничується хіба до побору місячної допомоги.
Колиж такий сумний стан в молодіжи, то що говорити про старших. Останні не можуть погодитися з новим духом часу, то їх само життя елімінує, вони вже не „од міра сего“: тіж знову, котрі пережили революцію, котрі брали активну участь, в ній, не уважають за відповідне працювати. Хоч їх революція винесла на своїх хвилях вони, сходяться по всякого рода „келлєрах“ і студіюють їх зміст, замість цього, щоби пізнати життя свого пролєтаріяту. Вони являються зараз — в протиставленню до колишніх вигнанців-емігрантів чужих народів, яких огортала найбільша туга та любов на чужині до свого народу, любов, яка додавала їм найбільшої енергії до праці — гнилими колодами.
