„механіки“ та найвищі російські ґенерали — Клємбовські, Брусілови і Co., коли всілякі большевицькі комісари, виконавши пляни своїх військових протеже відродження великої необмеженої Росії в старих межах, будуть „за ненадобностію“ просто викинуті не дуже чемним рухом ноги за межі Европи, як не повішені або просто розстріляні. Цьому порукою є пасивна психольоґія російських мас і той хазяйственний хаос, до якого привели країну большевики. Самі маси без військових орґанізаторів багато раз поривались. Але успіху не мали. Ріжниця в тактиці Клємбовських і Брусілових в центрі, а Денікіних і Вранґелів на періферії, з першого погляду справді дуже велика. Але і перші і другі тілько ріжними шляхами йшли і йдуть до одного і того-ж Риму.
Зараз Троцький віддав наказ орґанізувати українську совітську армію. Він оповіщає urbi et orbi, що як тілько російські большевицькі війська виженуть зовсім Денікіна з України і буде з'орґанізована українська армія, що перейме на себе охорону порядку, російські полки будуть негайно відкликані. І разом з тим доручає старим своїм помішникам — російським і німецьким інструкторам — з'орґанізувати червону українську армію на південно-західньому пляцдармі. Але надає її тілько хазяйственні функції — здобувати хліб і поживу для Великоросії. Власне руками Українців хоче робити ту брудну, тяжку і кріваву роботу, ізза якої прийшли російські, китайські та инші полки на Україну.
Ми ні на одну хвилину не припускаємо думки, коли-б навіть сам Троцький став запеклим українофілом, що-б російські ґенерали зріклись своїх старих, з молоком матері впитаних централістичних поглядів; або що-б німецькі офіцери зрадили інструкції військової ліґи — творити велику єдину Росію, на котру Німеччина могла би опертися в своїх змаганнях до реваншу і відродження.
Ergo… Висновок один: коли-б та армія й була заснована большевиками, вона-б пішла тільки по погибель української справи.
Ми мусимо памятати, що в українській справі ріжниці між Троцьким і Клємбовським немає ніякісінької: селянській свідомій національно Україні ні від того, ні від другого пощади не буде. Україна є об'єкт економічної експльоатації. І чим менше наш народ буде свідомий своїх прав, чим менше зброї матиме для захисту їх, тим краще для експльоататорів. Не тілько, як каже М. Кушнір, наша міжнародна політика повинна бути „практичною і реальною“. Такою мусить бути ще в більшій мірі політика внутрішня.
Був момент, коли в кінці серпня наше військо стояло під Київом; ми б могли договоритись до чогось з большевиками, принаймі не надовго. Вони-б могли дати нам і зброю, і одіж для війська, що отримали від Німців. Дали-б інструкторів. Тоді-б ми самі були хазяїнами ситуації хоч на правому березі. Момент був безнадійно прогавлений, як і багато инших. І зараз ще є багато виходів. Але не той, на котрий так уповають ті, що рахуються з подіями тілько по закордонній пресі. Один із виходів — це той невеликий клаптик території,
