Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 1, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/210

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


самою, жінки і мужі Елісси, — ідіть тішитися побідою і почитайте героів, лицарів та ефебів, — і будьте повні погорди до трівожних мужів і боязких брехунів і несіть на тарпейську скалу все, що бесиле і кволе, — а я, поховавши Анандра в його землі, скажу тому варварському народові над Чорним морем про Золотий щит Елляди, про радісну відвагу і радісні діла, про бадьорих мужів і вигаданих Зміїв, скажу тим забобонним варварам, щоб не боялися ні судьби, ні небес, ні богів — щоб вчилися від дитини з веселим усміхом Леонтіяда убивати хитрих Зміїв…

І Каллія відвернула обличче своє і закрила його шатою і ведена жінками подругами, з якими мала оплакувати мертвого Анандра, відійшла опечаленна у двір. А на святих вершках осяяного вечірньою озарою Акрополіса стали рожеві проміні поволи вгасати, і сірий серпанок сумерка вгортав дорійські колюмни мраморніх Пропилєів, та білі стіни Партенона, озолочені верхи Ерехтейона і все довкруги. Тільки боговита постать Палляди Атени видніла ген на найвищій висоті гори могутніми обрисами крізь сумерк і вечір, крізь сутінь і западаючу мряку, недосяжно високо над містом і просторами довкола — наче поглядалаб та досягала своїм вічно вартуючим оком далеку Саляміс і Еґіну, маєріючій Істмос і заливи, сині гори і скали Арґоліди та Аркадії, щасливі острови та блакитні хвилі Еґейського моря.

 


У. С. С. Василь Вишиваний.

НАДІЯ.
(Посвята Гуцулам.)

О хмари, що в сторони рідні ідете,
Гуцулів всіх щиро вітайте —
О птиці, що в гори на південь пливете
З вітанням од їх повертайте.

В неволі самотний я тужу й сумую,
Далеко народ мій і гори —
І, зданий на ласку судьби, тут нудьгую,
Мій Боже, дай знести це горе.

Я сильно надіюсь, що прийде хвилина,
Весь світ запалає огнями —
І воля народів, щаслива година
Й братерство воскресне між нами.

 В неволі…

***