Так виглядає та політика в Парижі й Льондоні, яку так величає один з членів Української Національної Ради в статті в „Українськім Прапорі“.
Таку політику ведеться тоді, коли вже зовсім ясно, що зі всіх можливостей на Сході Европи комбінація, на яку числить та політика, є найменьше реальна, просто виключена, що реакційні сили, які стоять за ту комбінацію, безповоротно розбиті.
Отже який є проґрам дотеперішніх відповідальних орґанів Західньої Области Української Народньої Республіки: чи проґрам стверджений на нараді членів Української Національної Ради в Відні, чи проґрам „Українського Національного Комітету“ в Парижі.
Це мусять вияснити дотеперішні відповідальні орґани Західньої Области Української Народньої Республіки і собі самим і громадянству.
Коли вони стоять далі на дотеперішній проґрамі Української Національної Ради, програмі з'єдинення всіх українських земель в Українську Народну Республіку, то треба зліквідувати все те, що значило сумний шлях від ухвалення акту з'єдинення до теперішнього розриву між урядом Західньої Области Української Народньої Республіки і цілою національно свідомою Придніпрянською Україною. Вони мусять усунути всяку неясність своєї політики, на їх прапор української державности не сміє падати ніяка тінь, і мусять його держати чисті руки.
Очевидно, похибки і провини були по обох сторонах, і обі сторони повинні хотіти і вміти їх направити.
Одначе кожда сторона мусить виконати свою часть задачі, і на Західну Область Української Народньої Республіки не сміє впасти закид, що вона своєї части не виконала.
В теперішній важний час всі українські ґрупи, які стоять на проґрамі Української Народньої Республіки, як вона зродилася з революції і почала кристалізуватися в працях Української Центральної Ради, Українського Трудового Конґресу і Української Національної Ради, мусять знайти шлях до як найтіснійшого об'єднання, щоб виратувати Українську Державність.
Париж, 31. січня 1920.
Член Української Національної Ради,
Товариш Державного Секретаря Закордонних Справ.
В числах 19 і 20 львівської ґазети „Вперед“ уміщено дві замітки під гучною назвою „Гетьманці в Празі“.
Поміж деяких призвищ названо також і моє, що примушує мене прийняти ту рукавичку, котра кидається в такий зухвалий спосіб галицькими соціальними демократами.
З цих заміток довідуюся я, що бувший гетьман Скоропадський орґанізовував з'їзд в Празі, що цей з'їзд не відбувся „ізза недостачі комплєту“ (дотеп чисто галицького походження) й що нині я (разом з иншими „гетьманцями“) проважу „препогану“ компанію проти головного отамана Петлюри й соціалістичного уряду в „Чеському Слові“…
Приємно, розуміється, „без дракі попасть в большіє забіяки“, але все горе полягає в тому, що для цього не мається жадних підстав.
