Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 1, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/354

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Як не булоб, а українська суспільність має право довідатися від своїх інституцій, що вони досі в тій справі зробили, чого не зробили і чому не зробили.

В тій справі говорив я з послом Західньої України у Відні паном Сінґалевичем і питав його, чому матеріяли, пересилані диктатурою з Камінця літаками, доси неопубліковані. Він заявив мені, що на ту ціль видав около 30 тисяч корон — але люде гроші забрали, а матеріялів або не обробили, або так неграмотно обробили, що годі їх було дати до друку…

Це оправдання може оправдати два-три місячне припізнення, але не таке, яке в дійсности є! Уважаю своїм обовязком публично завізвати всі посольства, щоб оповістили імена тих, які побравши платню, не виконали праці, до якої з'обовязалися і не оправдалися хоробою або т. п. Цього злочину не сміємо перепустити без напятнування. Взагалі таке безкарне поповнювання злочинів занедбання було головною причиною розвалу обох українських держав.

Справу цю мають обовязок припильнувати ті, що були в польськім полоні. Це в першій мірі їх обовязок супроти своїх погибших товаришів, як також супроти української держави. Це їх обовязок чести! Инакше при змінених обставинах ми ще можемо бути свідками „лінчів“? — на наших невинних людях, доконуваних нашими-ж людьми. Бо не треба забувати, що не всі посольства, конзульства й місії мали відповідні матеріяли й гроші. А тимчасом ненависть безоглядно звертається проти всіх.

Для того бувші полонені повинні негайно утворити комітет, який повинен розслідити цю справу і безпощадно оповістити імена тих, яким передано або доставлено відповідні матеріяли. А всі наші інституції за кордоном повинні оповістити звіт зі своєї акції в тій справі, бодай тої слабої акції, яку тут і там кілька совісних одиниць виконало. Нехай бодай на них не паде проклін і ненависть сем'ї кожного замученого.

Осип Назарук

член Національної Ради Західньої України.



Остап Грицай.

Невольник
(Із циклю: „Казки про людину“).

Сказав Невольник до Пана:

— Я забажав сьогодні прийти перед лице твоє, щоб сказати тобі, що жду мойого освободження. Знай, що від нині хочу жити на волі.

А Пан відказав:

— Станеться, як бажаєш. Сьогодні освобожу тебе. Буде отворена на розстай вязниця твоя, повелю роскувати кайдани твої, накажу для тебе святочну шату і їжу — і вийдеш на світ. Підеш, куди схочеш, бо ніяка сторожа не буде сьогодні з тобою. І будеш робити,