Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 1, Рік 2. – Ч. 1-13.djvu/55

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


селянин і робітник, нарадившись в Київі, може рішити про долю рідної землі і встановити форму правління. А схочуть українські селяне і робітники завести систему рад, їх воля повинна сповнитись, і навіть противники цеї ідеї, раз вони не заскорузлі доґматисти, повинні цій суверенній волі підчинитись, бо всякий спротив продовжив-би тільки, аґонію реакції, не даючи їй сконати.



В. Кушнір.

Замітки до галицько-української політики.
III.
Неомосквофільство.

Політичне москвофільство, з яким отце задебютовали перед широким світом галицькі політики, є проявою, яка виказує, багато анальоґій з давним національним москвофільством. Так як національне москвофільство не було зразу нічим иншим як формою, в якій паралельно з першими проявами українського національного відродження в Галичині виявлялося почуття відрубности від пануючої в краю польської нації, так і в цю хвилю українського політичного ренесансу політичне москвофільство є нічим иншим, як своєрідним способом політичного самовизначення. Після вікової стаґнації почуття своєї національної індівідуальности українська Галичина пережила за останніх вісім десятків літ період відродження цього почуття, який розпочався москвофільством, як сурогатом національної свідомости, і докотився до москвофільства, як сурогату .політичного самовизначення.

Цій анальоґії виявлення свідмости своєї етнічної зглядно політичної індівідуальности відповідає, й схожість причин, яких ділання довело в наслідку чи то до неґації національно-культурної самостійности в однім, чи то до зневіри в досягнення ідеалу політичної самостійностт в другім випадку. Розуміється, що помилковим було би із схожости причин заключати на, причиновий звязок між самими проявами, між якими істнує тільки історичний звязок і спільне їм тло.

Не цьому ми власне й хочемо зупинитися.

Національне москвофільство в Галичині, яке стільки часу спиняло культурний і політичний розвиток українства в цім краю, було в засаді нічим иншим як наслідком недостачі віри в розвиток української національносте. Брак віри—кепський, дорадник в життю одиниці і народа. Цей брак віри, в перших початках пробудження національної відрубности серед, галицьких Українців, гнав не щоб найгірші елементи в обійми московської національности. В тих обіймах вони надіялися найти опору проти напору польонізації.

Розвиток національної свідомости галицьких Українців не пішов однак дорогою витиченою Д. Зубрицьким, І. Головацьким, І. Петрушевичем і тов. Не прочували батьки галицько-українського москвофільства, що їх нащадки стануть колись друзями тих самих ненавис-