Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 2, Рік 2. – Ч. 1-10.djvu/295

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


була тодішню ситуацію і проголосила Росію федеративною Республикою, сподіваючись цим запобігти її роспадові.

Російський Совітський Уряд став теж на цей шлях і, бажаючи зберегти ніби свою спадщину, вже більше двох років „огнем і мечем“ приневолює національні держави Сходу Европи приєднатися до Російської Радянської Федеративної Соціялістичної Республики.

Але національні держави, що поясом оточують Радянську Росію від Балтику до Чорного Моря, рішуче і непохитно боряться за свою волю та Суверенну Державність.

На жаль в тій боротьбі національні держави не йдуть спільним шляхом, і через те вона ще й досі не дала тих наслідків, на які всі вони сподіваються.

Як відомо в результаті Бресть-Литовського мирового трактату, Україна була визнана центральними державами цілком правно суверенною державою, а трохи згодом були визнані фактично Фінляндія, Грузія, Азербайджан, Вірменія. Дон, Кубань, Литва, Латвія, Естонія і навіть в деякій мірі Біларусь та Північно-кавказька Республика.

Україну в свій час визнала була також і Радянська Росія, що зафіксовано під час російсько-українських мирових переговорів у Київі літом 1918. р.

І навпаки в наслідок перемоги держав Антанти всім національним державам, правда в цілком иншому порядку, довелося повторити ту еволюцію, що відбулася в 1917. році.

З початку великі держави признали тільки автономію кавказьких та балтійських держав, дальше вони визнали ці держави de facto; але до фактичного визнання инших держав ще так і не прийшло, хоч в 1917 р. Україну визнавали і Анґлія і Франція, пославши до Київа своїх офіціяльних представників пані в Табуіса та Баґґе.

Нині наступив останній акт тої траґедії, яку ми переживаємо вже три роки. Польська Республика спільно з Україною бажають примусити Росію капітулювати і поставити увесь світ перед фактом її роспаду. Національні держави ясно розуміють, що все російське суспільство на протязі віків так звикло до ідеї Великої Росії, що між Росіянами не можна знайти ні одної політичної партії, яка добровільно згодилась би на визнання суверенности усіх держав за винятком Фінляндії та Польщі.

Отже тілько тісний військовий союз та спільна боротьба примусить Росію відмовитися від вікового імперіялізму.

На це ми маємо безліч прикладів — сьогодня Росіяне визнають Україну, завтра балтійські держави або кавказькі, коли до того змушує їх чужоземна сила — а через деякий час вони окупують туж Україну або кавказькі республики, коли обставини міняються.

Нам здається, що необхідно всім національним республикам, використовуючи чужоземну допомогу, все-ж покладатися тільки на власні сили, бо великі держави не мають раз назавжди встановленого політичного курсу і їх допомога не може бути повною ґарантією суверенности національних держав.

Ми знаємо, що балтійські республики а також кавказькі договорились були між собою до певних союзних відносин, а нині до згоди прийшли Польща і Україна.

Тепер на чергу дня поставлена проблема союза всіх національних держав від Балтику до Чорного моря. Коли це буде зробленим, то за допомогою великих держав цілком можливо було-б на завжди забезпечити себе від російського імперіялізму і добитися правного визнання суверенности всіх тих республик, що вже три роки боряться за свою волю.