Сторінка:Воля. – 1920. – Т. 2, Рік 2. – Ч. 1-10.djvu/349

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


лінії від своїх комітетів — ось та „національна робота“, котру тут на чушині провадять Винниченки і Вітики, Штефани і Шаповали і т. д. Народ оцінить в свій час їх поведінку одним виразом: „З жиру казяться!…“ Для нас же — інтеліґенції питання ясне: по політичній короткозорости люде, від "избыткa енергіи" взялись знов за ту деструктивну роботу, котру большевики зараз вживають тілько для боротьби з ворогом, замість того, щоб використувати передишку і дружно підготовитись до нової можливої на сході в найблизчих часах ситуації.

Коли большевики будуть розумні, вони використають і услужливі пропозіції Винниченка, і комічний маніфест („ми — Фердинанд II-й…“) колишнього голови колишнього трудового конгресу Вітика, котрий, сидячи в Камянці, спокійно дивився і навіть підтримував, як ec-дековска преса травила собаками комісії Трудовного Конґресу, а уряд арештовував їх; а виїхавши за кордон, згадав, що він є голова того Конґресу. Коли робота цих панів буде мати успіх, то через деякий час наш державний віз знов переверниться догори колесами, а мудрі карасі-інтеліґенти будуть потішатись:

— „Кажинный раз на ефтомъ самомъ мѣстѣ!…“


Станислав Дністрянський.

Звязок і сполука народів.

Кожна велика війна викликує після свого покінчення загальне змагання до забезпеки трівкого миру на будуче. Це змагання проявляється не лише у побідників, що хотілиб здобутки виграної війни задержати по віки вічні, але й у побіджених, які потребують довгого часу, щоби загоїти рани та повернути назад до нормальної творчої праці. Тому не диво, що остання світова війна, яка захопила трохи не всі народи цивілізованого світа, та покликала під оружя майже всю мужеську людність від ранньої молодости аж до старечого віку, витворила в цілому світі загальний погляд, що треба ужити всяких зусиль, щоби не допустити до подібних війн у майбутности. І так прийшла знова до значіння ідея загального звязку держав, хоч іще недавно всі державні мужі висказувалися про неї скептично, та вона здубила собі велику популярність.

Президент Вільсон приступив до мирових договорів із закликом до заснування „звязку народів“, який має називатися „Ліґою народів“, та правні постанови про цю Ліґу поставлено на початок мирових постанов версальского і сен-жерменського договору. Тим зроблено першу спробу міжнародньої кодифікації про „звязок народів“.

Преса цілого світа заговорила про суть і значіння цього звязку у міждержавному житті, та не було такої ідеї, про яку