шевизму, бо його мають і „праві“, як учить замах Каппа. Скрізь має тепер признання теорія насильства, не виключаючи консерватистів, які замахові Каппа закидають тільки те, що він не скінчився успіхом. Таким чином в теорії оправдується перманентну революцію, яку вічно „переходять“ південноамериканські республики. Тимчасом побитий нарід може істнувати тільки тоді, коли свої внутрішні конфлікти полагоджуватиме порозумінням, а не насильством над хвилево слабшим противником. Таким чином навіть консерватисти приняли большевицьку методу, яка далеко шкідливіша, чим мета большевизму.
Німеччина може легко замінитися в країну перманентної революціі. Ба Антанта так опорядила її, що вона не в силі подбати о заосмотрення тих людей, які виховані тільки на військових. Отож з неї зробиться країна наємних військових, в якій хто сегодня служить правим, може завтра наймитися у лівих і наоборот. Хто голосить теорію насильства, цей большевик по тактиці, хочби був консерватистом по засадам… А що посідаючі й освічені слої Німеччини теж голосять теорію насильства, отож і вони переняті вже большевицькою тактикою і т. д. і т. д.
Річ дуже характеристична, що страху перед большевизмом, який віє з цих виводів німецького ученого, не проявляють в своїх висказах про большевизм провідні уми буржуазії инших західних народів. Тут зазначимо тільки, що два члени англійської соціялістичної делєґації, які вернули з Росії, Turner і Shohev, заявили що в Росії відбувається тепер аґонія голодного народа й настав кінець всякої особистої свободи. Це інтервю принесла „Таймс“, орґан прихильний Польщі.
Зовсім иншого роду вогонь шаліє на противнім краю Европи: в Ірляндії. Суть його економічно-національно-реліґійна — подібна як у Східній Галичині.
Вже 8 сот літ трівають повстання ірляндського народу проти Англії. Найбільші державні мужі Англії пробували полагодити ірляндську справу великими реформами, але надармо, Кромвель, Ґрашшан, Піт, Веллінгтон, Пеель, Ґлєдстон. Щойно цему удалося прийти до хвилевого порозуміння з представниками Ірляндії в Льондонськім парляменті за ціну „гом-рулю“ (самоуправи) для Ірляндії. На чолі 86 ірляндських депутатів стояв тоді англійський ідеаліст Парнель, який усім серцем боронив справедливих домагань ірляндського народу. Сталося це в р. 1885. Але „гомруль“ остав — проєктом. А Ірляндці остали ворогами Англії. Від тоді ще тричі виринав проєкт гомрулю. В вересні 1914 сам Асквіт заявився за ним. Але Ірляндці вже не хотіли самоуправи, тільки повної незалежности. Бо чулися міцніщими, чим передтим. На місце малої терористичної групи Феніїв виросла у них велика й могутна, також терористична партія Сін-Фейн, яка в платформу поклала гасло непримиримосте з Англією. Останній раз внесли Англійці проєкт гомрулю в лютім цего року (про що ми писали вже в наших оглядах). Побивався за цим Льойд Джорд. Але дебати над цим проєктом були чисто академічні й відбулися при — пустих лавах. Бо всі знали, що Ірляндці не хочуть уже самоуправи. В часі цих дебат (як передтим і потому) велася в Ірляндії без уговку страшна горожанська війна — з убийствами, скритоубийствами, підпалами, нападами, вязницями, шибеницями, бомбами і т. д. Бо завзято боронить ірляндська молодь права самоозначення свого народу на своїй землі. Редмонд, провідник констітуційної ірляндської партії, яка стоїть на становищі, що треба приняти „гомруль“, міг ще в р. 1915 заявити ірляндській депутації з Австралії: „Минулися часи, коли ще я сам їздив в Австралію, щоб збирати фонди для поневоленої, голодної, ірляндської нації. Сегодня ірляндський народ вже посідає землю, робітництво наше має людські помешкання, вкраю почуваємося свобідно“. В р. 1918 наступник помершого Редмонда Dillon був сильно побитий при виборах: стара констітуційно-національна партія Ірляндців веліла вибрати всего 7 депутатів, а Сін-Фейни здобули 73 мандати. Бо виписали на зеленім прапорі Ірляндії гасло: „Ірляндія для Ірляндців“.
З цих 73 ірляндських депутатів сидить тепер більшість в англійських тюрмах, між ними й провідник їх de Valera. А тих 29 депутатів, які ще остали на свободі, заявили, що нога їх не вступить більше в англійський парлямент в Льондоні, бо вони представники самостійної ірляндської республики, а їх
