Край — частіше вживається в нашій мові в розумінні кінець, границя: от і край! Моя хата зкраю; край берега у затишку. А в розумінні; країни (як от моск. юго-западный край) тільки вкупі з прикметником рідний.
Лишитися = моск. остаться, а не лишиться (наше: позбутися, втратити). Отже дуже прикрий московізм буде: лишитися місця (= остаться мѣста?). Треба сказати: втратити посаду, або хоч: лишитися без посади (остаться без мѣста); гірше буде: лишитися без місця, бо „місце“ у нас має тільки пряме розуміння: там, де стоїть чи сидить людина.
Лічити, рахувати = моск. считать, — у нас уживається у чисто математичному розумінні: лічити гроші, або-що. Замісць таких недоладніх висловів, як: „лічив його своїм другом“ або „рахувати своїм обов'язком“ треба: „мав або вважав його за свого друга“, „покладати за свій обов'язок“.
Любий = моск. любимый, возлюбленный, але ні в якому разі не любой: люба дівчина, люба дитина. Але сказати: „любий звощик вас туди довезе“ — це просто анекдотичний московізм, замісць: всякий звощик, або краще — візник. В тому-ж розумінні Галичане, а за ними й де-хто з Наддніпрянців уживають полонізму: перший-ліпший.
Між тим = тим часом.
Місто = моск. городъ, польс. — miasto; ніяк не можна вживати, як це роблять обмосковлені лівобережні й слобожанці, в розумінні місце = моск. мѣсто, польс. miejsce. „Поставити на місто“ = моск. поставить на городъ.
Мимо — повз або поуз, з родовим іменником: „їдьте повз церкви“.
Монах — по нашому чернець.
Назначити = поставити чи покласти знак: „мої гуси всі назначені“, „я вже свої копиці назначив“. А московське; „назначить помощником“ буде: „призначити за помішника“.
Наказати = моск. приказать, а моск. наказать = наше покарати.
„Ой казала мені мати ще й наказувала“.
Наступати — можна ногою; ще иноді: „ой наступає чорна хмара“, „орда наступала“. Але прикрий московізм буде: „наступила весна“ і треба: „настала весна“.
Неділя = воскресеніе, а моск. недѣля = тиждень. Отже ніяк не можна підставляти одно замісць другого. „Він обідав тільки раз у неділю“. — „А хіба в неділю треба обідати двічі?“ — спитає наш селянин.
Осібний = моск. особый, отдѣльный. „Сіли в осібну хату“.
Особистий = личный. „Мав особисту з ним розмову“.
Особливий = особенный, „Сталася особлива подія“.
Оці три слова иноді перемішують, уживаючи одного замісць другого.
Піднести — у нас уживається тільки в прямім розумінні. „Дайте, бабусю, я вам піднесу кошика“. „Піднеси вище драбину“. Але: піднести адресу або привітання — це московізм; треба: подати адресу, привітання або як инакше (вшанувати, чи-що).
Піднятися — значить підняти поділ спідниці або сорочки. „Така калюжа, що мусіла піднятися вище колін“. Отже дуже незугарно (і порноґрафично) буде таке речення: „увійшов суд, і вся публіка піднялася“ (замісць: встала), або-ж: „авіаторша піднялася на аероплані“. — „Ото соромитниця!“ — сказали-б селянські жінки. Треба: злетіла.
Підчас (подчасъ) — иноді, де-коли.
Піч — у нас та, де варять іжу, а груба, грубка — для нагрівання хати. Отже дуже гидкий московізм: затопити піч або пічку замісць: роспалить у грубі, грубці.
Пішов геть! — недотепний переклад моск. „пошелъ вонъ!“ По нашому досить буде: геть! або вже: йди геть!
Повід — це частина уздечки, і не можна вживати цього слова замісць нашого привід. „По этому поводу“ = з цього приводу.
Пожалувати = моск. пожалѣть, а не пожаловать. Пожалував грошей, праці, коней. А моск. „пожаловать орденъ“ = дати або призначити орден.
