місії не зуміли завязати звязків не то в дипльоматичних, а навіть в журналістичних сферах. Большевики в 2—3 тиждні більше зробили, ніж наша публіка за 1½ року.
Зараз анґлійське громадянство стоїть перед новою хвилею зацікавлення Україною, другою після приїзду до Льондону Укр. Р. Капелі.
Досить впливова і поінформована „Sunday Times“ говорить, що „події в Росії викликують зміну в анґлійській закордонній політиці. Часопись гадає, що є частина Росії, яку Анґлія може врятувати для ладу і демократії на користь всієї Росії. Цією частиною є Україна, де під провідництвом Анґлії швидко можна встановити лад. Коли престіж Анґлії у Київі буде первенствуючим, то можна буде впливати стримуюче на імперіалістичні течії, яких хотіло би притримуватись правительство, яке повстане в Москві після упадку рад.“
Але це не перша ластівка. Плян поділити сфери впливу на терені колишньої Росії так, щоби Україна і Кавказ підлягали впливу Анґлії, мав і ранійш ще чимало великих прихильників серед анґлійської дипльоматії. Попікшись на Денікінові, Анґлійці дуже обережно ставляться тепер і до Вранґеля. Скептіцізм їх опірається не тілько на фактичні данні про нікчемність боєздатних сил Вранґеля, про реакційний склад його оточення. Ще більшу підтримку знаходить він в дуже скептичному відношенню до „реформи“ Вранґеля козаків та українських селян. І ті і другі готові привітати кримського диктатора. Але при умові, що б він, після увільненя їх терена від большевицької навали, і сам йшов геть хоч до Москви. Анґлійська військова розвідка, перша в світі, після денікінського fiasco научилась добре розбиратись в настроях селянства.
З України пливуть чутки, що загартоване в партізанських боях наше військо, обережно, але спокійно і упевнено йде вперед на південь. Разом з тим оп'янівший від першіих перемог Вранґель розсилає дипльоматичні ноти про те, що вн знати не хоче ніякого українськоьо уряду — буквальне повторення помилки Денікіна. Коли б українському військові удалось з боєм пройти до берегів Чорного моря і обпертись крилами на Дніпро і Дністер, воно de facto знов зустрілось би з старим добровольчеським ворогом України. І наша зараз Мекка — Одеса моглаб стати могилою для української справи взагалі. Після такої катастрофи прийшлось би надовго „отложить попеченіе“ про національну самостійність і починати з азів: бо народ сам голіруч, та ще й без інтеліґенції, навряд чи скоро дійде до пуття. Завдання нашої дипльоматії, завдання дня використувати яко мога більш уміло нове більш серьозне зацікавлення до нашої справи Анґлії, її скептицизм до справи Вранґеля. А завдання нашої стратеґії зробити собі з Мекки дійсно тепле гніздо на зиму, а не мишоловку, як вторік було з Камянцем. І з цього погляду ні-
