Я цю записочку заховав для музею по історії української революції.
У вечір, нежданно для авторів цієї мобілізації, приїхав Петлюра, який тоді, разом з міністром Безпалком, тільки чудом не попав в полон до большевиків, про що вже ходили чутки по стації, — і „наказ“ Осецького був скасований.
Скілька днів після того міністри міняли місця ночівлі, боялись несподіванок, арешту, перевороту…
Безпалко навіть в одну з таких ночей передав мені деякі свої речі, гроші і розпорядження відносно його родини на випадок арешту, а може й смерти.
Я сам бачив тоді Петлюру, який ніччю обходив і провіряв пости, що охороняли міністерську валку.
Вже тут, у Чорному Острові, цими днями ліквідована друга оскілківщина. Зробив спробу захопити командування отаман Балбачан. Той самий, що так „успішно“ сприяв большевицькому наступу, провокуючи своєю політикою на Лівобережжі Директорію та Україну. Його розстріляно.
В таких умовах мусить працювати соціялістичний кабінет.
Тяжко сказати, що чекає мене у Кам'янці, куди ми маємо цими днями виїхати.
Про Кам'янець росповсюджені були ще в Галичині неможливі байки про тамошні большевицькі насильства над Українцями, при чому цілу вину за ці вчинки оповідачі приписували Жидам.
В звязку з Кам'янцем темними елєментами ведеться серед війська страшна антісемітська погромна аґітація. Безпалко, що повернув цими днями з того кутку фронту, заявив мені схвильовано, що він не є певний, чи пройде для Кам'янця спокійно заняття його українськими військами.
Ти уявляєш собі, як ці вісти впливають на мій настрій, коли мене не переконаєш, що погромів не можно уникнути, коли я певно знаю, що це не козацька маса викликає погроми, а проводирі!
Міжтим, ця ідеольоґія неминучости погромів, яка основується на тому, що ціла антібольшевицька пропаґанда і повстанчий рух ведеться під льозунґом: „бий Жидів і комісарів“, — безумовно в значній мірі штучна, нещира, є плодом політики, а не навпаки.
До нашої валки досить часто прибувають представники окремих повстанчеських ґруп. Цими днями прибули три представники подільської ґрупи, що оперує біля Кам'янця. Всі три антисеміти і потенціяльні погромщики. І одночасно вони заявляють, що вони „соціялісти“ і навіть ліві, два „боротьбісти“, а один „незалежний с.-д.“.
Мушу з жалем констатувати, що здебільша тутешні с.-р., міністри й лідери, чи то підпали під ту ідеольоґію, яка принціпово — неминуче звязує боротьбу з большевизмом — із жидівськими погромами, чи то осліплені своїм шовинізмом, готові навіть погромний настрій селянства використати для національного руху.
Чи воно так, чи инакше, але я не можу залишитися байдужим до цієї дійсно цікавої крівавої ідеольоґії.
Я рекомендував міністрові жидівських справ Красному отверто й прямо підняти цю справу на Раді міністрів і поставить при цьому всі крапки над і.
В кожному разі поки с.-д. ще не захворіли на оцю заразу — треба відразу припинити можливість її поширення.
Я з свого боку мусів взятися за „просвітню“ роботу серед лідерів і міністрів українського революційного соціялізму.
Завтра виїзжаємо до Кам'янця. Починається нова доба української державности.
Уряд і українська державність одержує цим нагоду виявити, якими мають бути постійні його відносини до населення, до головних соціяльних питань, до національних взаємовідносин, а до жидівського населення особливо.
Провідня роля в правительстві належить соціялдемократам. В справі відносин до Жидів — це елємент певний, з яким можно буде працювати. Так само, як частина ес-ерів, як пр. Одрина.
Отже, з цього боку перспективи є оптимістичні.
