Т. 2.
Ч. 11/12.
Відень, 18. Червня 1921.
|
Віктор Піснячевський. |
Бувають окремі людці — „ходячі сорок мучеників“. Вічно на таку людину які небудь „шишки валяться“. Отакі, тілько не „сорок мучеників“ — а 17 чи 18 міністрів У. Н. Р. Немає нещастя, котре б не валилось на їх бідолашні голови.
Зараз з Тарнова доходять страшні чутки про ще страшнійші факти. Краса і радість нації української, її мозок гине з голоду. Люде тижднями не бачуть горячої страви. Діти не то що молока, куска хліба черствого не мають. Шириться цинга, сухоти в страшних формах. А разом з тим росте моральний розсклад, починається псіхічна прострація, занепад віри в діло, лютість не проти ворогів, а проти найближчих людей.
Обвинувачують головного Отамана у всіх нещастях. І в лаґерях інтернованих, і в Тарнові, і в Ченстохові без злоби, спокійно не можуть споминати його імени. Воно стало сінонімом найбільшого злочинства. Обвинувачують уряд — тих нещасних 17 чи 18 міністрів, „імена же їх Ти, Господи, вєси“… Бо їх і в Тарнові не знають мабуть.
Урядовці ходять з торбами, з протягнутою рукою, і по жидівським крамничкам жебрають хліб насущний. І в нещасті шукають „козла отпущенія“. Але кого і за що може обвинувачувати та інтеліґенція? „Бачили очі, що купували; а тепер їжте, хоч повилазьте“… І уряд, і Петлюра — це „плоть от плоті, і кровь от крові“ тоїж самої інтеліґенції.
Сам уряд уже другий рік ходить „з протягнутою рукою“ то по антантським, то по польським, то по німецьким передпокоям. Хиба enfant terrible ес-ефовської партії, „мальчикъ съ улицы“ та ще й одеської, не звів всю нашу закордонну політику за останній рік до вициганювання тих „крох, падающих зо стола господ?“ Хіба його alter ego „барон“ Василько не переніс свою роботу з сфери освідомлювання Европи про Україну, з сфери орґанізації закордоном прихильних до нас чинників серед своїх і чужих людей в сферу постійних пертрактацій з „мишурисами?“
Коли на полі брані трапляється нещастя-поразка, секрет рятування сітуації полягає не в тому, що б, зхопивши останні манатки, тікати куди очі дивляться, а в негайній перегрупіровці активних сил і в як найшвидшому виведенню зі строю нікчемних, розбитих, деморалізованих і деморалізуючих елєментів.
Навіть Вранґель і той, прибувши до Царгороду, в першу чергу розгрузив себе і свою армію від зайвого тоді адміністративного апарату в кримськім масштабі — скасував міністерські посади, звів до minimuma діпльоматичні представництва, розпустив урядовців, і т. д., і т. д.
В 1919 році, за два місяці перед Кам'янецького катастрофою, я, по ініціативі тодішнього міністра зак. справ А. Лівицького, подав докладну записку, де радив негайно скасувати цілий ряд місій, а ті, що залишаються, звести до minimuma — в три чоловіки — надавши їм цілком інформаційний і розвідочний характер,
