А. Яковлів.
„Картопельку садить…“
Кольоністи з острова Хортиці — місця давної Січі, яких Т. Шевченко назвав в 1845 році „мудрими Німцями“, не були Німцями; вони, як і багато инших кольоністів на Херсонщині, Катеринославщині, Харківщині й Таврії, яких не тільки малосвідоме суспільство України, але й наші географи (як, напр. проф. Рудницький) прозивають Німцями, в дійсности не-Німці, а чистого голяндського походження.
В сучасний мент загострення національного почуття необережно буде називати значну кількість українських громадян чужим для них іменем. Через те вважаю слушним подати тут кілька історичних та статистичних відомостей, які прилужаться до виправлення давньої помилки, що вже більше сотні років несвідомо повторюється українським суспільством.
В часи реформації, початком XVI в., в Нідерляндах (Голяндії) утворилася радикальна протестанська секта, яка мала суворий пуританський характер. Аґенти цієї секти іменували себе „doopsgezinden“, с. т. приймаючі хрест тільки для дорослих, а не для дітей. Вони не приймали також клятви, попів; церкви мали прості, без прикрас; слово Боже тлумачили їм вибрані серед них самих „проповідники“. Одним з самих видатних та енерґійних апостолів цієї секти був голяндський священик Менно Сімонс (Menno Simons) (род. 1492 р.); по имені цього священика прихильники нової секти іменують себе також менонітами. Коли менонітський рух в Голяндії зачав значно росповсюджуватися, тоді цісар Карло V, впертий католик, почав менонітів страшенно переслідувати. Особливо тяжкі страждання терпіли меноніти в 1567 році, коли до Голяндії прибув відомий в історії герцог, Альба Крівавий. Тоді богато менонітів змушено було кинути батьківщину і тікати на схід. В протязі XVI та XVII в. в. значна кількість менонітів-Голяндців прибула й оселилася в Данціґу, який в той час вів дуже жваву торгівлю з Голяндією і був добре відомий Голяндцям. Тут менонітам спочатку добре жилося. Вони навчили мешканців Данціґу багатьом рукомеслам, висушили низини Висли, побудували дамби та млини, займалися хліборобством. Потроху меноніти добули ріжні привілеї, були приняті в цехи і, нарешті, добули права громадянства. Але після поділу Польщі (1772 та 1793 р. р.), коли Данціґ було передано Прусії, менонітів почав переслідувати Фрідріх Великий (1786—1797) за те, що вони не приймали присяги та не йшли до військової служби. На його думку поширення та збільшення менонітських кольоній могло ослабити військову силу Східної Прусії. Він заборонив менонітам набувати землю та вимагав податків на лютеранську церкву. Менонітам, переважно хліборобам, було дуже тяжко відмовитися від збільшення земельної посілости і через те вони радо одізвалися на заклик уряду Катерини II, яка в той час кликала кольоністів на вільні степи України. В 1786 році прибули до Данціґу перші аґенти цариці Катерини, а вже в 1788 році вирушили на Україну перші 152 сімії голяндських менонітів; за ними слідом згодом вирушили й другі. Перша партія менонітів осіла на Дніпрі, біля Олександровського, на острові Хортиці, на Кічкасі та близьких околицях. Ці перші кольонії меноніти прозивають: „Стара кольонія або „Кольонія матір“ (Moeder kolonies). В 1803 та 1804 р. р. прибула друга велика ґрупа менонітів, яка одержала вільні землі на річці Молочній, в Бердянському повіті.
З цих двох груп потім розрослася значна кількість кольоній як тут, так і в инших місцях: на Катеринославщині, біля залізн. станції Желанна та Очеретяне — запорожських залізниць; на Харківщині, біля ст. Барвінкове; на Херсонщині, біля ст. Ніколо-Козельськ та с. Заградовка, в північній частині Кримського півострову; нарешті на Кубані.
