Сторінка:Воля. – 1921. – Т. 2, Рік 3. – Ч. 1-12.djvu/82

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


поруч з Україною в боротьбі з комуністами та большевиками й це я кажу з високою піднятою головою від імени тієї течії, від котрої я виступаю, бо вона завше протестувала, завше стояла в опозіції, завше стояла проти того, щоби боротися з Україною, рахуючи це злочином.

Нині, панове члени Української Ради, не час для довгих промов, зайвих слів, бо „промедленіе смерти подобно“. Я зараз кінчаю своє привітання. Я хочу, щоби Ви повірили, що коли я кажу Вам Вашу молитву: „Хай живе вільна Україна, хай живе вільний український нарід“, то це йде від моєї гарячої козачої душі. Я гадаю, що мої слова найдуть в Ваших серцях відгук і мені хотілось-би й з Вашого боку почути: „Хай живе вільний Дон“.

Я поїду від Вас, повернусь до своїх і там скажу: у нас є вірні, міцні друзі там у Тарнові, з котрими ми договорилися на цих двох великих гаслах: „Хай живе вільна Україна і хай живе вільний демократичний Дон“. — (Члени Ради встають й вітають оплесками й вигуками: „Слава Дону“.)

Після цього Голова Ради Республіки професор Фещенко-Чопівський, звертаючись до гостей, каже: „Пане Полковнику. І Ваш тихий Дон і наш Дніпро ревучий з його численними припливами однаково кормлять величезні селянські маси: Ваш тихий Дон Ваших вільнолюбових козаків, наш Дніпро — наші суто українські селянські маси, котрі на протязі цілих віків доказали свою надмірну любов до рідного краю. Дозвольте, наші дорогі гості, від імени Ради Української Республіки, яка нині єдина виявляє думку українського народу, просити Вас передати Вашим людям з Дону, що ми, Українці, будемо, їх памятати й шанувати. Ми віримо в Вашу доброзичливість, як і Ви в нашу. Ми віримо в те, що в близькому, треба гадати, світлому майбутньому обидва наші народи придбають собі волю й правду і будуть між собою знаходитись в тісних добросусідських і доброзичливих взаємовідносинах.

Слава тихому вільнолюбивому Дону! (Гучні й довгі оплескі на всіх стільцях Ради, на стільцях правительства, за столами представників преси й в рядах численної публіки, яка заповнювала залю засідань).



Дон, окраїни та єдина Росія.
(Розмова з представником демократичної групи Донського Військового Кругу, полковником Гнилорибовим).

До Харкова прибув представник Демократичної групи Донського Військового козачого кругу, полковник Гнилорибів.

В розмові з співробітником Українпреса, полковник Гнилорибів заявив, що ще в січні місяці цього року демократична група Донського військового кругу виразно стала на шлях негайного розриву з ґенералом Вранґелем і питання це ним, полк. Гнилорибовим, було тоді ж в Царьгороді ребром поставлено перед Донським Отаманом Богаєвським.

На це тоді була отримана приблизно така відповідь: „порвати з Вранґелем можна і треба, але що ви пропонуєте замість Вранґеля? Спочатку потрібно збудувати Союз Козачих Отаманів : Донського, Кубанського та Терського“.

Згодом теж питання було поставлене на засіданні Донського військового кругу, кворум котрого і нині мається в Болґарії. Але і тут остаточного рішення, з формальних причин, прийнято не було. Більшість кругу стояла на тому погляді, що необхідно вислухати перебуваючого в Царьгороді Донського Отамана Богаєвського. Після такого рішення демократична група, яка складається з 35 членів — переважно фронтовиків, постановила, до остаточного рішення висунутого нею питання, участи в засіданню військового кругу не брати. Спочатку, каже полк. Гнилорибів, велась боротьба чисто внутрішня, парляментарна. Але коли козачі маси, які зробили лєґендарний перехід через Балкани, довідалися в Болґарії про дві течії Донського кругу, рішуче стали на бік його демократи-