М. Ч. І.
Мало свято відбутись врочисте:
Мала пишна царівна прийти!
Мала люба моя на устах, на очах промінистих
Тихий світ, ясний усміх мені принести.
Мала люба прийти,
Дорогая прийти.
Сонце в очі проміннями било,
Сонце очі сліпило,
Сонце шлях, — гей! царівні моїй сонце шлях заступило!
Щоб до мене не йшла,
Щоб той усміх йому віддала
Та, що серце так радісно, буйно любило!
Але певен я ждав.
Всею силою думки палкої,
Всею міцью любови святої
Я привіти на зустріч укладав.
Боже, Боже! Які я слова добірав!
Скільки серця-чуття, скільки болю я в них складав!
То ж не знати було, чи я пісню співав,
Чи молитву читав,
Чи уривки забутої казки
Про царівну, про чари і ласки
Я з своєю, новою, я з казкою серця сплітав.
Так я ждав… І завважив я ждучи,
Як мінилося сонце блискуче,
Як помліло проміння сліпуче,
Як поволі між гори, ізвори,
Між клен-древа, зелені явори.
Від шпилів та й на тії узбочі
Впали тіні, мов вії дівочі.
І я бачив, як заздрість і гнів
Взяли сонце велике, червоне,
Як від гніву того край небес заярів,
Як від гніву того, наче мак, наче тії піони,
Спалахнули верхи яворів.
І ударили дзвони вечірні,
Аж під небо метнулась луна,
І виходила пишна царівна —
Мрія, пісня моя чарівна!
А під ноги, царівні під ноги,
Сонце з того жалю здовж дороги
Роскидало багацтво безцінне:
Тихі сльози-рубіни, рубіни…
В небі сходила зоря вечірня,
Йшла до мене прекрасна царівна,
Йшла царівна, з очей проміниста,
Світла, ясна, мов Діва Пречиста.
Наближалася хвиля врочиста…
