Дмитро Іванович Дорошенко походив з козацько-гетьманського роду. Народився він 8 квітня 1882 року у місті Вільні, де його батько працював тоді як військовий ветеринар, і де Дмитро прожив дитячі й юнацько-гімназійні літа. Літні вакації він, звичайно, перебував в родинному хуторі Дорошенків на Чернігівщині, в кол. Глухівському повіті.
На тлі багатьох зрусифікованих козацьких родів, рід Дорошенків визначався національною свідомістю. Дід Дмитра мав у себе на хуторі книгозбірню з тогочасними українськими публікаціями; свідомі були й брати його батька: дядько Василь був автором роману „На Україні” (1863 р.) й загинув у 1918 р., рік пізніше загинув його другий дядько Петро, який в роках державности керував у Києві Відділом Національної Культури і Мистецтва. Також у 1918 році була замордована червоними тітка, яка постійно мешкала на хуторі, а сам хутір, з його вартісними збірками, було зруйновано і спалено.
Національна свідомість і культурні зацікавлення родини передалися майбутньому діячеві, історикові й журналістові, й Дмитро, ще бувши гімназистом у Вільні, читав закордонні видання, між ними львівські „Зорю” й „Літературно-Науковий Вістник” та опублікував у цьому ж „Вістнику”, — 1899 року, — свою першу статтю українською мовою.
У 1901 р., скінчивши гімназію, Дмитро вступив на історичнофілологічний відділ Варшавського університету. У Варшаві він нав’язав знайомства з нечисленною місцевою українською колонією, яка складалася зі студентів й урядовців.
Вищі студії Дмитро Ів. продовжував у Петербурзі та в Києві й закінчив їх 1909 р. Петербург потягав молодого студента активністю тамошньої української колонії та складом професури і він переїхав туди 1902 р., ставши членом, а пізніш і головою законспірованої студентської громади. Одночасно співпрацює з старшим громадянством, в Революційній Українській Партії (РУП) і в Українській Соціял-Демократичній Партії. Сам Дмитро Ів. стає членом РУП-у і, в його „Північнім Комітеті”, допомагає перевозити через Фінляндію нелегальну літературу з Галичини.
Для вжитку студентів Дорошенко опрацював, звичайно, російською мовою, бібліографічний „Покажчик джерел для познайомлення з Південною Росією” та вибір рецензій на українські видання для народу, „Народня українська література”, що вийшли 1904
