лиці, тому продасть дім за гроші, які той матиме. Зустрів знайомого поляка. — „Купи дім!”, каже йому. Той сміється! — „Я маю на маєтку 150 долярів”. — „Добре”. І продав йому дім великої вартости з чудесним урядженням.
Се не байка! Се оден з проявів еміґраційної психози: простір тут налягає шалено на душу — то є віддалення від дому, від місця уродження. Мене уважають люде „сильним”, а й я відчуваю часом дуже діяння простору. Бачите се й по писанню сього листа: „Ще й час! То так далеко і так давно!” Се налягає на душу. Ломить точність і силу опінії, яка тут „не досягає”. Відси така маса тут звихнених людей. Щойно тут зрозумів я значіння Міцкевича слів: “Litwo, Ojczyzno moja,... ile cię cenić trzeba, ten tylko się dowie, kto cię stracił”. Але з другої знову сторони режим на землях України держить тут мене по словах якогось китайського релігійного філософа, котрий так представляв значіннє уряду й режіму:
Я зустрів жінку, що дуже плакала під лісом.
— „Чого ти плачеш ?” — запитав я її.
— „Бо тигр тому два роки забрав мені тут батька, тому рік мужа, а вчора одинокого сина”.
— „Чому ж ти вже по втраті батька не покинула сих околиць?”
— „Бо я не хотіла вертатися до свого краю, де дуже поганий уряд, волію тут умирати, де тигр має владу”.
Все те оповідання приходить мені на тямку, як, буває, затужу за Галичиною.
Але — я мав Вам писати про д-ра С. Гриневецького. (Цікаво, що Ви подумаєте Собі про сей страшно хаотичний спосіб писання! Межує з хоробою, званою Gedankenflucht). Отож д-р Г. страшно уважно читає все. Так почав читати і Ваші „Листи”. Вже переліз (дослівно! переліз) 14 сторінок. Читає по три рази найменше, а тяжші місця більше разів. Я працюю в його кімнатах і раз у раз чую, як читаючи кричить до себе: „Свята правда!”. Не розуміє Вашого поняття „невтральности” (в перших стрічках і сторінках „Листів”). Порівнує се поняття з „безпартійністю” й застановляється над тим, чи „Січ” не грішить невтральністю.
— „Але нам дає школи, як що я зрозумів його!”, каже мені. Наводжу Вам се тому, щоб показати потребу вияснення Ваших термінів, на сім випадку. Бо д-р С. Гриневецький се здібна людина, добрий лікар, а значить: добрий натураліст і докладно думаючий чоловік. А що ж діється з менше докладними і старанними в думанню! Він має німецький університет і німецьку методу думання. Раз у раз повторює про Вас: “Das ist ein Denker!” Коли я оповів йому про стан Вашого здоровля (легені), гово-
