Сторінка:Вячеслав Липинський. Реліґія і церква в історії України (1925).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

же відчувати, в нього вірити, і по ньому зо всею твердостю віри йти.

Коли говорити про цей шлях гармонійного сполучування Сходу і Заходу в реліґійних справах, то в ньому єсть дві ціли, яких в історії, в часі, не слід змішувати, щоб не збитись зі шляху і не заблудити.

Одна — це зєднання церков, иншими словами абсолют: кінцеве завершення шляху. Воно переростає сили і можливости не тільки нашої нації, але може навіть всіх християнських націй разом взятих. „Здійснення цієї сполуки — каже в своїй останній Енциклиці з цього приводу Папа Пій XI (цитую за „Нивою”, ч. II-12, падолист-грудень, р. 1923) — станеться не людською радою, тільки добротою одного Бога”. „Тому, що ця згода всіх народів у вселенській єдности буде передовсім Божим ділом, то треба її шукати при помочі і охороні Божій” — каже далі Енциклика і Папа вказує вірним шлях до цього: любов і молитву.

І не тільки як римо-католик, але і як Українець, думаю, що бажання здійснити цю ціль нашими силами українськими, бажання сполучити „людською радою” в одну — західну чи східну — церкву всіх православних і всіх католиків на Україні, треба вважати гріховною гордостю та загонистостю людською, якої вже стільки було в нашій історії і яка тільки боротьбою, ще більшим розєднанням і вкінці руїною нашою національною кінчалася та все мусить кінчатися. (Особливо, коли до цієї „ради людської” і вкінці руїною нашою національною кіначлася та все му в справах духовних додати ще мотиви матеріяльні, політичні і почати блюзнірсько надуживати „діла Божого” для „скріплення — наприклад — впливів” уніятських галицьких національних демократів „на Волині”, або навпаки: православних есерів чи есефів „в Галичині”.)

Друга ціль — це само тільки змагання до єдности між Сходом і Заходом, зокрема в сфері реліґійній: змагання до єдности церков. Инакше кажучи: рух по нашому шляху не від кінця а від основи. В цьому змаганню — а не в переростаючім сили наші його закінченню — і єсть наше покликання; в ньому захована духова суть нашого національного істнування, його живчик, ритм і динаміка. Маючи в своїй нації і Схід і Захід, і одну і другу церкву, і