прав, дбає про матеріяльне удержання його та церкви. Иншими словами, вона матеріяльно піддержує священика не тому що вона влада, а тому, що вона вірить: дає церкві те, що од неї належиться, як од всіх вірних, послушних церкві і дбаючих про свою церкву. Разом з громадянством ходить вона до церкви і в своїх відносинах до громадянства, як і громадянство у відношенню до влади, намагається виконувати закони Слова Божого, проголошуваного однаково і для влади і для громадянства в церкві священиком. Священик, крім того, вчить в школі реліґії та дає дітям науку громадської моралі, яка, таким чином, від дитячого віку, лягає в основи орґанізованости громадянства. Учитель натомість вчить дітей практичного природничого та політичного знання, шануючи при тім, як і всі в цьому селі, церкву та реліґію, але їх наук моральних до своєї науки світської не мішаючи. Таким чином священик нічим иншим, крім справами реліґійними, не займається і що до справ світських, то пильнує тільки, щоб в них закони реліґії виконувались і владою і громадянством, і щоб вірні церкви — і влада і народ — взаємно себе не кривдили і себе взаємно шанували. В випадках порушення цих реліґійних законів він вживає сили свого морального авторитету проти тих, хто їх ломає, однаково, чи це буде влада, чи громадянство.
В цім випадку єсть розділ влади світської і влади духовної, але нема відлучення церкви од держави, бо держава визнає авторитет церкви в ділах духовних, а церква визнає авторитет дежрави в ділах світських.
2) Влада світська, з тих чи инших причин, за слаба, щоб правити громадянством. Через оцю свою слабість вона бере до себе священика і (по скільки він на таку ролю згоджується) наділяє його частиною своєї світської влади.
Наприклад, коли це був дідич, то він робить священика управителем свого маєтку і села, платячи йому за це розуміється пенсію; або коли це старшина, чи рада громадська, то вони дають священикові світську ранґу; його функції духовній надають права світської влади і перш за все, вже не на основі церковних коляторських, а на основі світських законів: — вже не як вірні і послушні церкві, а як правителі світські і над церквою, — вони дають йому, відповідно до його ранґи, державну платню. Одночасно во-
