Сторінка:Вячеслав Липинський. Трагедія українського Санчо Панча (Із записної книжки емігранта) (1920).djvu/8

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


І показав Санчо Панчо бідному кающомуся дворянинови свою «Молоду кров»...

Без свого Дон Кіхота, без віри в націю, без віри в національну ідею застала нашого Санчо Панча година, коли нація повинна була сказати своє слово[1]. І в цю страшну годину, коли ні хвилини гаяти не можна - повторили Санчо Панчо з кающимся дворянином і смиренним поповичем - всю пройдену вже ними дорогу. І знов в цій суматосі була автономія, ба тільки з російськими опозиційними кругами, і знов Дон Кіхот благав Санчо Панча вказати йому дорогу, [...(?)] коло його, збірав голоси, залицявся на всі лади, співаючи не годинами, а днями. Все це знов до нічого не довело. Скінчилось тим, з чого почалось, що Санчо Панчо викинув за двері нікчемного Дон Кіхота, а сам пішов за вірою в сусіди-босяки, бо своєї власної у нього не стало, бо цієї віри йому свій Дон Кіхот не дав[2].

І коли здійснились мрії сусідські - поїхав Санчо Панчо до свого сусіда в надії, що ось наступить воля од всіх Дон Кіхотів і настане царство Санчо Панчів. Та тут його ждала трагедія. Приїхавши він побачив, що там у сусідів такий звичай, що коли російський Дон Кіхот хоче свого Санчо Панча за собою потягнути, то він за босяка переодягається. І побачив бідний Санчо Панчо, що замість тих благ, які йому було пообіцяв сусід босяк, там виграв тільки свій національний московський Дон Кіхот. Бо не знаючи історії, не знаючи традиції, яка сильніша від теорій, не знав Санчо Панчо, що у сусідів такий споконвічний звичай, що московський Дон Кіхот, коли хоче потягнути Санчо Панча за собою, то переодягається в босяцьку одежу. Але під цією босяцькою одежею все бється серце московського Дон Кіхота. «-» написав Санчо Панчо і опинився на еміграції, там де вже були всі найлівіші кающіся дворяни і смиренні поповичі.

Були в цьому періоді два инші моменти. Відродився був на хвилину старий український Дон Кіхот Гетьманщини і на західніх рубежах України, де не дійшов був культ кающогося дворянина і ідеалізованих босяків, створив він Галицьку Армію. І кажуть, що Санчо Панчо перший раз в життю спочив коли востала

  1. Без свого Дон Кіхота він сам мусів взятись за твореня життя, за боротьбу з вітряками.
  2. Став ще більше український Дон Кіхот проситися: - Я стільки книг для тебе написав, я-ж все своє життя тебе вчив, я ані молодости, ані радощів не зазнав, бо в тюрмах сидів і все це для тебе Санчо Панчо. Помилуй-же мене хоч одного. І в комуністи піду і соціальну революцію з тобою робитиму. Тільки не одділяйся од мене, такяк не хочу я одділятись на все од тебе. Але Санчо Панчо не любить прохань і нагнав він здеґенерованого Дон Кіхота зі своєї землі...