від ген. Ціріца, щоби він уступив з Начальної Команди. Армія хотіла мати своїм вождом ґен. Тарнавського, до якого всі мали повне довіря, а стрільці дуже його любили.
Одначе Ціріц на це не згодився, покликуючися на формальність, що лише Диктатор, який дав йому власть, може її відібрати. З цього вийшло таке, що Ціріц видавав дальше накази, щоби Галицька Армія пересувалася в околицю Тирасполя в ціли переходу до Румунії, а комітет, який називав себе то „Політичним Комітетом“ то „Ревкомом Галицької Армії“, видавав тайні прикази до корпусів, щоби не рухалися з місця, але оставали там, де стоять. З огляду на те, що пересування було в наслідок слоти і так неможливе, корпуси остали на місцях.
Армії грозив розвал. Почалися наради за нарадами, яким конець положили аж червоні війська, які наступом зі сходу в перших боях лютого майже рівночасно заняли без ніякого опору весь район Галицької Армії від Вапнярки до Одеси.
Я находився в тім часі в Одесі, де перебував від грудня 1919, видужуючи після тифу. Всіх подій в поодиноких частях Армії точно не знаю, бо порозуміння було неможливе. На підставі пізніщих інформацій знаю, що „Ревком Галицької Армії“ арештував ґен. Ціріца і Микитку, а нач. вождом назначив чи вибрав підполк. Вітошинського, шефом штабу полк. Шаманека. Такий стан трівав дуже коротко, бо радянські військові
