Сторінка:Військо і революція (Шаповал, 1923).djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

розбивати на більше чи менше число кляс, в залежности від деталізації прикмет, але в грубих рисах можна приняти і вищезгадану розбивку на кляси.

Історія — є боротьба кляс, кажуть марксисти. Так, це є правда, але не вся. Історія є боротьба суспільних груп — кажемо ми тому, що суспільство складається не тільки з кляс. А хіба не можна сказати, що історія є боротьба партій? Хіба не боротьба церков? Не боротьба професій? Рас? Націй? На захист цих тверджень історик раси, професії, релігії і т. д. дасть тисячі фактів і доказів.

Тому безумовно правдивим буде твердження, що історія (під нею розуміється суспільний процес) є боротьбою суспільних груп. Розбираючи ж самі групи, ми побачимо, що головну ролю грали організовані групи, а особливо важну ролю грали складні (кумулятивні) сполучення.

З простих груп найважніщу ролю грали і грають: родина, професія, церква. З складних: каста, нація, кляса.

Родина, як організована суспільна група, є разом з тим біологічною цілістю. З родинних інтересів повстає багато і суспільних інтересів, але історія родини не є так ефектною, як історія инших груп. Професія — важна річ, але виступи професій во ім'я своїх окремих інтересів не роблять дуже глибоких переворотів, хоч в наш час страйк залізничників або шахтьорів може припинити всякий рух. Церква є організованою формою релігійної маси. Церква, як організація, зуміла втягти під свій вплив всіх громадян, навіть тих, що не вірують в бога: більшість населення пасивно піддається всяким церковним операціям. Нація має свій організований вираз в державі так само, як кляса в партії, як релігійна маса в церкві, як професії в професійних спілках. Головна боротьба відбувається між націями, клясами, професіями, релігіями, організованою силою котрих є держава, партія, спілка, церква.

Ця боротьба логічно є непримирима, хоч вона в періоди змори, перемирря виявляється в ріжних формах компромісного співжиття. Метою кожної групи є повна перемога, підпорядкування собі противника, моральне і фізичне. Фізичне підпорядкування иноді досягається, а моральне ніколи, бо коли воно стається, то переможений противник зникає, як окрема індивідуальна цілість.

Шукання всяких компромісових форм є не поліпшенням становища противників, не створенням якихось «вищих форм» буття, а тільки перемиррям. Угоди між партіями, церквами, державами є тільки часовим зявищем, періодом підготовки сил для відновлення боротьби, мета котрої — знищення противника.

Найтяжча боротьба ведеться між клясами.

І та кляса, що захопила в свої руки державу — виходить переможцем над иншими. Вона захоплює в свої руки державу і обертає її в свій технічний апарат. Сила її тоді стає безмірно