буржуазія, наприклад, вийшла і виходить переможцем в боротьбі з феодально-поміщицьким пануванням. Цій клясовій боротьбі Маркс спробував надати формулу закономірности, вказуючи, що з ростом техніки змінюються продукційні відносини, котрі власне і допроваджують назрівші в суспільстві продукційні сили до вибуху, до зміни правних, політичних, ідеологічних «надбудов». Чи це справді так — соціологічна наука ще веде спір, одначе нам це не важно, бо ми можемо виходити з емпірично даного факту революції.
Яка б суспільна група не робила революцію, вона (група) мусить мати свій технічний апарат боротьби і розбити технічний апарат противника. Найкраще це досягається просто перебранням технічного апарату від противника! Одначе, це не завжди можливо. Військо, зложене з адептів самої пануючої групи, не піддається впливам ворожої соціяльної групи. Військо з самих поміщиків ніколи не перейде на бік селян, військо з самих комуністів не перейде на бік буржуазії. Через те ідеальним військом для кожної суспільної групи було б військо, зложене з членів тієї самої групи. Одначе це не завжди можливо.
Щоб могли панувати «40 000 жандармів» Миколи І (поміщиків), військо російської імперії мусіло бути колосальним. Через те його доводилось формувати шляхом державного примусу в більшости з членів инших суспільних груп. Щоб утримати це військо в політичній дисципліні, для того адміністрація і команда війська комплектувалась з адептів державно-поміщицького групування. Дворяне командували, а мужики були гарматним м'ясом.
Взагалі в теперішніх державах військо складається з представників усіх кляс, одначе політична дисципліна для війська диктується тільки пануючими клясами пануючої (державної) язикової групи.
От і погляньмо, якими засобами пануюча клясова група досягає своєї мети.
Насамперед, проголошується принцип аполітичности війська. Військо не повинно займатися політикою, навіть не приймає участи у виборах, військові люде фактично перестають бути громадянами, хоч і мають всякі инші привілеї. Ідеологія пануючої групи вимагає від війська не займатись ніякою політикою, щоб воно сліпо, безкритично («дисципліна!») підтримувало режим пануючих, цеб-то, щоб військо служило тільки політичній меті пануючих. І дійсно, у війську ніякої навіть розмови про політику нема, військо аполітичне, а в той же час служить політичній меті! Спеціяльна і загальна преса що-дня торочить про «аполітизм», «присяга» на вірність звязує військових, нагороди, ранги, привілеї, паради, уніформа, «вояцька честь», «честь мундура» і т. п. — всі ці гарні декорації призначені, щоб замаскувати сторонню політичну ролю його. Пануюча група старається зужиткувати всі методи оглуплювання
