Випускаючи в світ першу частину моїх спогадів за час чотирьохлітньої (1918—21. р.) визвольної боротьби українського народу, — рахую необхідним подати деякі пояснення, що були б цілком злишними, коли б мої спогади були надруковані в одному повному випуску.
Історія Синьожупанників в хронольоґічному порядку займає перше місце моїх спогадів (часи Центральної Ради). Ця тема сьогодні стала актуальною через поміщення кількох статтей в українських історичних журналах. Я, як бувший орґанізатор двох дивізій Синьожупанників та начальник однієї з них, — рахую своїм обовязком представити по можності повне насвітлення долі і життя Синьожупанників та їх орґанізованих частин.
Моя праця не являється тут вповні вичерпною історією тих подій. Бо розформування дивізій Синіх прийшло несподівано і нагло в час моєї неприявності в Києві в дні гетьманського перевороту. Через те я не мав змоги врятувати і використати писані матеріяли штабів дивізій і полків (що є теж страчені і для будучого історика).
З тієї причини, а також з привички не писати щоденних записків, — ця історія являє собою оповідання про події і мої особисті переживання, що лишилися до тієї пори в моїй памяті. Вона не є оброблена в спокійній праці кабінету, а тільки записана під мій диктат п. Антоном Романюком. При цій нагоді рахую своїм обовязком висловити йому свою сердечну подяку.
Автор.
P. S.
Друга частина моїх спогадів буде: — ГЕТЬМАНАТ — за часі моєї служби на пості начальника артилєрії 6-того корпуса в Полтаві. — Третя частина: — ДИРЕКТОРІЯ — за час моєї праці на постах — командира восьмого корпуса (арієрґарні бої при відступі української північної армії від Винниці до Вапнярки), — начальника надзвичайної військової місії до Румунії (перехід південної української армії через територію Румунії до Західної України), — голови комісії по реорґанізації української армії в Камянці Подільському (введення рангів), — начальника військової місії в Польщі та інспектора до формування українських військових частин в Польщі (1920—21. р.).
