рони багато передше; ще за довго перед Петром Пустельником і Вальтером Злидарем (Gauthier Sans-Avoir) позаходило до Европи чимало апологів та оповідань родом зо сходу. З найранійших віків христіянства аж до XV. століття зносини зі сходом були через торговлю, письменство, релігію та війну „ближчі і частійші, ніж коли-небудь після того“, каже др. Г. Г. Уільсон. Мала Азія стояла тоді до южноевропейських крайів ближче: то була одна особлива причина для тіснійших зносин між ними; цівілізація Азіі і Европи була тоді однаковіща (хоч правда, що Азіяти стояли висше), — то була друга причина. Політичні стосунки одділів східньої і західньоі імперіі неминуче втягали провінціі обох сторін в повсякчасні зносини, які не швидко могли забути ся хоч ті зносини перервано через перший натиск мохаммеданського завоювання, та незабаром знов поновлено, скоро минула хуртовина; тай перші халіфи з дому Аббасового сприяли тому, щоб до Багдаду приходили купці та вчені і зо сходу і з заходу. Коли-ж вони підупали, надійшли хрестові походи; звісно, вони притягали европейську цікавість до тієї видівні, де вони одбувались; знов же й велике число тих
людей, які раз-у-раз йіздили туди й сюди яко вояки, пілігріми та купці, не давало тому зацікавленню зменшатись; ті люде без сумніву сильно помогли привозу й росповсюдненню східніх вигадок, котрі лекші, — себ то вигадок с темами із хатнього життя-буття, с темами лицарськими та романічними.
