гурті українських патріотів є „Книга Битія українського народу“, таємний „закон Божий“, написаний для пропаґанди ідей братства і для зясування його ідеолоґії. Окрім цього сліди месіяністичних настроїв можемо знайти в творчости Шевченка, який, як одна з наймаркантніших постатей в братстві, мусів брати активну участь в творенню його ідеолоґії. Я не входжу тут в аналізу цих нечисленних продуктів українського месіянізму, хочу тільки на загал сказати, що мусимо ствердити засадничу ріжницю між українськими представниками цього руху, і другими словянськими месіяністами. Між тим коли у польських, московських, а навіть до певної міри й чеських письменників бачимо самосвідомість, довірря у власні сили, віру в здібність власного народу виявити людськости нові правди, до певної міри гордість і зарозумілість, то в українських братчиків ці бадьорі тони зовсім замовкли, а їх місце заняли головно елєменти чуттєві, любов до брата, кволе нещасне нарікання і безнадійний плач. Причини цього відмінного характеру месіяністичної творчости в українців є цілковитий занепад державницької ідеї, державницьких традицій в українськім громадянстві XIX стол. Брак довірря у власні сили, який ще сьогодні проявляється в шуканні ріжних орієнтацій, брак непохитної віри, що українська держава мусить бути, що український народ не гірший від других европейських народів, відсутність глибокого переконання, що й нам судьбою призначена визначна роля в процесі світових подій, ось і причина того, що український месіянізм в XIX столітті був тільки відбиткою чужих настроїв, які не знаходили в українській душі відповідного резонансу і через те не могли, на жаль, розвинутися, як слід. „Український месіянізм пропав, каже Липинський — затоптаний в болото тими, що не горіли вірою і не мали хотіння виконати достойно і як найкраще велику ролю, яка на світі судилась Україні, а тільки спекулятивно оглядались за таким „потягом поступу і революції“, який-би підчепив при нагоді Україну, автоматично вивіз її на поверхню життя і дав можливість її провідникам, крім рідних галушок, вкушати ще й „плоди світової цівілізації“[1].
Це не чистий випадок, а явище не позбавлене глибшої основи, що саме історик-державник, творець державницької ідеології виступив з проповіддю ідеї месіянізму. Заслуга Липинського лежить власне в тім, що він, не оглядаючись на настрої українського громадянства і всупереч національній традиції видвиг-
- ↑ Там-же
