Коли би покійний був звичайною людиною, ми, помолившись за його душу, на поминальних сходинах обмежилися-б тим, що згадали, як то стародавній звичай наказує, все те, що доброго зробив покійник за свого життя.
Але В. Липинський, ідеолоґ нашого руху, не умер, він живе в „Листах до Братів Хліборобів“ і не потрібує вихвалювання та панеґириків, бо він вніс стільки позитивного, творчого в наше політичне думання й методи діяльности, що вже й зараз навіть отверті вороги нашої державної концепції признають його великі заслуги. Тим певніще одведе йому історія серед творчих політиків Української Землі одно з перших місць.
Все питання в тому лиш, чи ввійде В. Липинський в історію лиш як визначний теоретик, чи він увійде і як визначний політик-практик.
Відповіді на це ми ще не маємо, бо вона в стадії достигання, в стадії творчої боротьби.
Здійснить УСХД в житті свої ідеї — звеличить він В. Липинського, ініціятора УСХД і довголітнього Голову Ради Присяжних, як політика-практика.
Не дасть наша праця реальних наслідків — залишиться В. Липинський лиш видатним державником-теоретиком…
Так чи инакше ідеолог-Липинський не умер — він і нині є таким самим живим, активним політичним чинником як і за життя, і, як такий, потребує критики і не боїться її.
Коли ми тут одсіваємо полову продиктованих його хоробою непочитальних виступів од сутнього зерна Липинського-політика, — ми працюємо над здвигненням кращого, реального, збудованого на досягненнях УСХД памятника покійникові, ніж всі оті велегласні фарисейські вихвалювання засліплених само-закоханням амбітників.
Суєта суєт!…
Над цим непристойним фарисейським словоблудієм перед свіжою могилою, над цею метушнею дрібних хоробливих амбіцій переходить УСХД до порядку денного, — до величезної праці, що все ще лежить, як і за життя покійника, облогом перед нами.
В році Божому девятнадцятьсот вісімнадцятому щедро наділила нас Доля всім, що потрібне було, щоб зорґанізувати й устаткувати
