Вона не відрікла йому нічого. Вона підкріпилась їжою і вино зогріло її. Серце и вже не тіпалося, а перед очима не було тих блискучих зірок і кружечків, і все навколо зовсім инакше уявлялося їй; її обхопила якась солодка втома і непереможно хотілося спати; вона забула про все, що сталося за цей день, і не тямила, хто перед нею сидить і дивиться на неї, що він каже, що хоче робити, що робить…
На хвилину її чоловік застогнав і хотів повернутися.
Стелія була підвелася, але Ставрос заспокоївся і захріп.
— Чи лікарь приходив? — спитала Стелія Антона ніби крізь сон, — але чи чула вона відповідь, чи відповів він їй що, — вона того вже на другий день ніяк не могла згадати, коли і як він пішов собі.
Прокинувшись раненько від плачу дитини, вона лежала на тому самому місці на припічку, так само вдягнена, як і лягла була. Тільки світло було погашене, а її чоловік стогнав і кашляв.
Перед тим, як іти на роботу, вона зварила йому каву і приготувала все, що треба, як і завжди що дня робила. Коли вона нахилась до нього, то почула з його рота сильний і прикрий горільчаний дух, але не сказала нічого. Так само промовчала вона, коли по-полудні знов прийшов Антін і вона побачила в його кишені пляшечку з горілкою, вона вдала, ніби-то не бачить її.
