— Мовчав-би та лежав-би, де лежиш! — казала вона на це з серцем й виходила з хати, грюкаючи дверима.
У неділю або у свято, коли на фабриці не бувало роботи, вона брала дитину і йшла собі до сусідки або сідала на дворі коло порога і забавляла дитину пташками, що цвірінькали навколо.
Але бував і такий час, коли їй дуже жаль ставало чоловіка. Одного такого дня вона попросила Антона, щоб він пішов по лікаря. Він подивився на неї і засміявся:
— Хочеш дурнісінько викинути дві драхмі? — спитав він злісно.
Але і Ставрос просив, щоби привести лікаря. Тоді Стелія попросила свого господаря фабрики і він послав по лікаря свого наймита.
Лікарь прийшов, оглянув хворого, записав якісь ліки і обіцяв довідатися ще раз. Але за другим разом він знайшов, що хворому значно погіршало і рана дуже роз'ятрилась і загнила.
— Твій чоловік не може видужати, — сказав він Стелії, що вийшла за ним аж на двір.
Стелія притулилась головою до стіни і заплакала, коли лікарь пішов; а виплакавшись на дворі ввійшла знов у хату, підійшла до хворого, сіла коло нього на край ліжка і взяла його за руку. Він помовчав хвилину, дивлючись на неї уважно, потім визволив свою руку і відштовхнув Стелію від себе.
