Сторінка:Газета «Рада» №170. В. Правобереженець. Слідами Потоцького (1911).djvu/2

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


Київа доїхали, то вже в Холмі, на самій українській гряниці, собі взаїмно кости-б потрощили.

От же боятися польсько-російського аліянсу нема чого. Натомісць треба бояться нашої угоди а Польщею  — признання з нашого боку, як і під Гадячем, польської державности на Україні. Бо, чи ми, яко нація, в очах вшехпольських авантюристів істнуємо, чи ні, то нам від того ні холодно, ні тепло. Поляки не тєв нашому національному життю рішаючим чинником: все їхнє панування на Україні спіравться на силі зовсім не польських держав. І наші брати галичане знають найкраще, що й одного дня не продержалася-6 так звана Польща в Галичині, коли-6 за нею не стояв там австрійський жандарм.

Проте істнуе фікція польської державности на Україні (про Польщу в її етнографичних гряницях не говоримо, бо вшехпольської звички пхати пальці в чужі двері не маємо).

Істнує фікція, що Україна — хоча б тільки галицька — це частина „Польши“ і що ця „Польща“ має з „своїми Русинами“ увійти в якісь переговори. Ця фікція, скажім собі щиро, спіраеться в великій мірі на наших невільницьких історичних пережитках, тому нею так сміливо орудують всякі Здвеховські, тому і піддержування всякими угодами з „Польщею“ є для нашого національного розвитку надзвичайно небезпечне і шкодливе.

Ця фікція „Польши“ на Україні підживляє вате виміраюче галицьке москвофільство з його бажанням вирватись з „польської неволі“. З другого боку ця фікція затроює розум кожного, за малими винятками, сучасного подяка і поширює між ними оту хоробливу манію величія, яку бачимо на прикладі хоча б пана Здвеховського. В результаті з такими божевільними людьми не то „угода“ але всяке спільне життя став неможливим, і вся галицька Україна пересоввюеться поволі гнилою атмосферою гризні за якісь пусті фрази, голосуванням про „гайдамаків“ і „шляхетську Річ Посполіту“, боротьбою історичних давно похованих кумірів, з-за котрих ледве часом виглядають живі сили сучасного реального життя.

І власне в інтересі цього реального життя і реальної політики, в інтересі конечного мирного життя українців і поляків на українській землі треба цю фікцію Польши на Україні знищити. Треба щоб сучасні Здвеховські нарешті прозріли, що вони вже нам не „вельможні пани“, а ми їм не якісь двірські лаполизи, котрих можна „напускати“ на москаля, чи там на кого завгодно. Треба, щоб вони зрозуміли, що сусідська эгода лежить не так в нашім, як в їх власнім інтересі. Коли ж вони зразу збагнути цього не можуть, то краще заждати. На угоди ж матимем час.

І ми певні, що наші земляки, котрі стоять на чолі галицької політики, в інтересі польсько-української згоди ніяких угод з фікційною Польщею не будуть робити. Реальне сучасне життя, факт належности України до двох держав — Росії та Австрії скаже українським діячам цієї останньої, як найкращі свої відносини до Австрії, і не до неістнуючої Польщи, упорядкувати. Ми віримо нарешті, що не повториться сумної пам'яти галицька „нова ера“, цей останній вікової нашої вікової неволі і найкращий доказ політичної несолідарности і невідвічальности хворих на манію величія як пан Здзеховський польських верховодів.

В. Правобережець.