Я знав її добре. О, іще й як! Коби був мене запитав ся, я сказав би йому. Коли хотїв післати Ґусту за ненькою, а… то не було на се нїякого лїпшого способу, як лише дати їй Ганну за мачоху.
Так, так, — не хочу вже більше говорити. То вже чи один крутив на се головою. Але воно виявить ся іще колись. — Тодї дивували ся люди сьому, нинї сподївають ся іще гірших річий.
Се лише пусте балаканє, сплетнї!
Входить гандляр коний Вальтер. Короткі чоботи, короткий стрілецький сїрчук, шапка та батіг у руках. Сїдає при столї та киває на Франю, що підносить йому зараз пива.
Ви так кажете, але хто знає, чи се правда? Якби однак мерцї повставали із гробу та почали говорити, то стара Геншлева розказала би тут неодно. Вона не могла жити, вона не хотїла жити. А що найважнїйше: Вона не повинна була жити.
Гауфе, уважайте-но що говорите. Якби Геншель зачув що про те…
А що мінї там уважати! Я скажу се кождому в лице. Стара Геншлева мусїла умирати.
