Цю сторінку схвалено
ГАННА,
стоїть, удає плач і тримає запаску при очах.
ГЕНШЕЛЬ.
Слухай-но дївчино. Хиба не зробиш мінї сього тепер, правда? Що-ж би то знов було! Хто-ж буде ґаздувати? Тепер, коли лїто за порогом, ти хочеш мене покинути?
ГАННА,
як передше.
Одного мінї лише жаль — дївчини.
ГЕНШЕЛЬ.
Як ти не заопікуєш ся нею, то хто заопікуєть ся?
ГАННА
по хвилї, стараєть ся сильно запанувати над собою та успокоїти ся.
Не може бути інакше!
ГЕНШЕЛЬ.
Всьо може бути в сьвітї, лише треба хотїти. Ти не згадувала мінї нїколи нї про що такого! А тепер виїздиш нараз із братом? — Чи я може війшов в заблизькі відносини з тобою? Чи може не випадає тобі довше бути при мінї?
ГАННА.
Аби вже раз положити кінець поговіркам.
ГЕНШЕЛЬ.
Яким поговіркам?
ГАННА.
О, нїби я не знаю! — Таки лїпше вже уступити ся з дороги.
