— І ви кажете, що відтоді вже сім років минуло?
— Сім років буде весною. Скільки ми його шукали, ходили по місту, всіх розпитували — люди ж його знали й любили і теж допомагали шукати,— та все марно. І тієї старої, що купила капусту, ніхто не знав. Тільки одна дуже стара бабуся — вже їй, мабуть, років із дев'яносто — сказала, що, певно, то була лиха фея Знайзілля, яка раз на п'ятдесят років приходить у місто дещо собі купити.
Отаке розповів старий швець, легенько стукаючи молотком по черевику. І Якоб помалу зрозумів, що не вві сні, а насправді цілих сім років прослужив у лихої феї білкою. Серце його стиснулося від гніву й горя. Сім дитячих літ украла в нього стара відьма, а що дала взамін? Тільки й того, що він навчився від морських свинок усіх див кухарських. Так він простояв кілька хвилин, думаючи про свою недолю, аж поки батько спитав його:
— Може, вам, паничу, сподобалося що-не-будь з моєї роботи? Може б, ви схотіли придбати пару нових черевиків або... — швець усміхнувся,— або, може, футляр для вашого носа?
— Що вам за діло до мого носа? — образився Якоб,— І чого б це мені надягать на нього футляр?
— Ну, — промовив швець,— кому як подобається... Тільки якби в мене був отакий страшний ніс, то я б собі зробив для нього футляр з рожевого сап'яну. Подивіться, ось у мене є якраз підходящий шматок добрячого сап'яну. Правда, на такий футляр треба не менш цілого локтя. Зате, паничу, як добре ви зберегли б носа! Адже ви, мабуть, чіпляєтеся ним за всі одвірки, за кожну карету, коли хочете дати їй дорогу.
Хлопець остовпів з переляку. Він помацав свого носа — ніс був товстий і в дві долоні завдовжки! Отже, стара змінила його вигляд! Через те й не впізнала його мати, через те й дражнили його всюди гидким карликом!..
— Майстре! — заблагав він, мало не плачучи. — А чи нема у вас часом дзеркала, щоб я міг на себе глянути?
— Ет, паничу,— відказав йому батько,— не такий ви вже вродливий, щоб на себе милуватись, і, як на мене, зовсім нема чого вам щочасинки дивитися в дзеркало. Киньте таку звичку, бо люди сміятимуться, як побачать!
— Ах, дайте мені глянути в дзеркало! — благав Якоб. — Зовсім не для того воно мені потрібне, щоб милуватися.
— Дайте мені спокій, нема в мене дзеркала. Був десь у жінки уламок, та не знаю, куди вона його сховала. Коли вже вам так прикрутило подивитись у дзеркало, то онде через вулицю живе Урбан, цирульник, у нього є таке дзеркало, що вдвоє більше за вашу голову. Ідіть туди дивіться, а тим часом бувайте здоровенькі!
Сказавши це, швець не дуже чемно випхав хлопця за двері і
