— Ах, ваша світлосте, змилуйтеся Бога ради! Адже я зробив цю страву, як велять правила нашої науки, і там не може бути ніяких нестач! — сказав Карлик Ніс, затремтівши від страху.
— Це брехня, ледащо! — перепинив його герцог і одіпхнув ногою геть від себе. — Мій гість не кидає слів на вітер, отже, там і справді чогось невистачає. От я тебе самого порубаю на шматки і спечу з тебе паштет!
— Згляньтеся! — скрикнув карлик, падаючи навколішки перед князем і обіймаючи йому ноги,— Скажіть, чого бракує цій страві, чим вона не вдовольняє вашого смаку? Не дайте мені загинути за якусь-то пригорщу борошна з м'ясом!
— Це тобі нічого не допоможе, любий Носе, — відповів князь, усміхаючись. — Я ще вчора знав, що ти не зумієш зробити цієї страви так, як мій кухар. Тут бракує однієї травички, якої у вашім: краї зовсім не знають,— травички смакохоти,— а без неї лишається цей паштет без присмаку. І твій пан ніколи не покуштує такого «сюзерена», як я.
Тоді герцог просто сказився від люті.
— Ні, я таки їстиму його! — несамовито вигукнув він, вирячивши очі.— Присягаюся моєю герцогською честю: або я завтра почастую вас паштетом, якого ви хочете, або голова цього невігласа стирчатиме на списі перед моїм палацом. Іди, собако! Я ще раз даю тобі двадцять чотири години.
І бідний карлик знову пішов у свою кімнату плакатися гусці на свою недолю. Тепер-то він уже неодмінно загине, бо про ту травичку смакохоту він ніколи не чув.
— Тільки й біди? — промовила гуска.— Ну, то в цьому я тобі ще допоможу, бо мене батько навчив розумітися на всяких травах та зіллях. Може, в інший час ти загинув би, але тепер, на щастя, молодий місяць, а саме о цій порі зацвітає та травиця. Тільки спочатку скажи мені, чи є поблизу палацу старі каштанові дерева?
— Та, хвалити Бога, є доволі,— відповів Карлик Ніс, — у парку коло ставка ціла купа каштанів. А навіщо вони?
— Травиця, що тобі потрібна, росте тільки при корінні старого каштана, — сказала Мімі.-Не гай часу, ходімо. Бери мене на руки, а там пустиш додолу, і я тобі допоможу знайти зілля.
Карлик зробив усе, як сказала гуска, і, взявши її на оберемок, пішов до виходу з палацу. Та вартовий, побачивши його, простяг свого списа й загородив дорогу.
— Не можна, друже Носе! Нам заборонено випускати вас із палацу.
— Але ж у парк мені можна? — заперечив карлик. — Зроби ласку, пошли когось, нехай спитають доглядача палацу, чи можна мені піти в парк пошукати там травиці.
Вартовий послухався, і карлику дозволили вийти в парк, бо навко-
